Василе Александреску-Урекія (1834–1901) був молдовським, пізніше румунським істориком, письменником, політиком та членом-засновником Румунської академії наук. Але для нас важливо, що він представляв Ізмаїл у румунському парламенті у період входження південної Бесарабії до складу сусідньої держави у XIX cт.

Ось деякі сторінки біографії цієї видатної особистості. Василе народився у запрутській Молдові в родині Александру Поповича. Пізніше змінив прізвище на Александреску на ім'я свого батька, потім – на Василє Александреску-Урекія. Закінчив факультет філології у паризькому університеті Сорбона. Проживав у Ясах, Ізмаїлі та Бухаресті.

У 1857 р. в Парижі одружився на Франчесці Домініці де Планохе, дочці особистого лікаря іспанської королеви Ізабели II. У 1858 р. повернувся до Молдовського князівства. Працював асесором у трибуналі, викладачем історії, румунської мови та латині в Яській гімназії, а пізніше – професором античної історії та літератури Яського університету.

У цей період він стає засновником газети «Zimbrulu și Vulturulu» (Яси, 1858), один із номерів якої завдяки наклеєним рідкісним маркам вважається найдорожчою газетою у світі. За різними оцінками, він коштує від 1 до 3 млн. євро.

У 1859 р. Урекія стає міністром культів та виховання в уряді Молдовського князівства. Протягом усього життя В. Урекія активно займався науковою діяльністю. Завдяки цьому він був членом Французького товариства етнографії, Геральдичного товариства Франції, а також членом Іспанської королівської академії наук. Був одним із засновників Румунської академії наук.

У 1864-1901 рр. викладав у Бухарестському університеті. Перу Василе Урекії належить безліч наукових статей та монографій, і серед них – «Історія румунів» у 14 томах (1891-1902).

У 1866 р. він розпочав політичну кар'єру, був обраний депутатом від комун Тутова, Ізмаїла та Галаца, а ближче до кінця політичної кар'єри став сенатором. За часів уряду Бретіану він обіймав посаду міністра релігій та народної освіти Румунії. У 1896-1897 рр. Урекію також обрали віце-президентом румунського Сенату.

Він був у дружніх стосунках із мером Ізмаїла, який і приніс звістку про одноголосне обрання В. Урекії депутатом парламенту Румунії від Ізмаїла. Виступаючи на зборах у центральному міському парку після обрання серед іншого В. Урекія сказав: «Панове, честь, якої ви мене удостоїли голосуванням насамперед належить вам... і ті, хто сумнівався, що Ізмаїл є фабрикою депутатів, отримали відповідь, що Ізмаїл мислить».

Обраний депутатом, Урекія з цього моменту вважав себе представником Бессарабії в усьому, що стосувалося захисту та підтримки її прав, що також продемонстрували його промови в румунському парламенті. Слід додати, що депутатом від Ізмаїла він обирався декілька разів (1869, 1870, 1876).

У своїх мемуарах В. Урекія називав себе одним із ініціаторів заснування єпископії Четатя Албе-Ізмаїл, також він сприяв відновленню старих і відкриттю нових шкіл в Ізмаїлі, ремонту Свято-Покровського собору.

В. А. Урекія пішов з життя 1901 р. У епітафії з цієї нагоди румунський письменник і мовознавець Борис Хашдеу писав: «Як агітатор за добро та розвиток румунської нації, Урекія був величним, ніхто не зможе замінити його, ніщо не зможе затьмарити його в нашій національній історії всіх румунів».

Ігор ОГНЄВ.

Джерело: Измаил: дела давно минувших дней, Ігор Огнєв