Костянтин Михайлович ще замолоду захоплювався літературою, філософією, релігією, малював ілюстрації до улюблених книг. Але якось так вийшло, що після служби в армії не вдалося йому вступити до мистецьких навчальних закладів. І це виявилося на краще. Не завжди зашкарублі в своєму розумінні традиції члени приймальних комісій можуть роздивитися справжній талант, і навіть не вважають це метою. Що вже казати про навчання…

А талант Костянтин таки мав, і непересічний. Хлопець вирішив позиціонувати себе як андеграундного художника і відмовився від подальших спроб отримати академічну художню освіту.

Виставкову діяльність Скопцов розпочав у 1976 році, переважно це були «квартирники», експозиції у фойє кінотеатрів та кафе. З кінця 80-х виставляється в галереях та музеях. Працював на заводі, малював та захоплювався спортом. Став одним з піонерів бодібілдингу. Навіть зараз має вражаючу фігуру та поставу!

Ви спитаєте, як же без художньої освіти? Згадаємо, що видатні живописці минулого йшли таким самим шляхом, тобто брали приватні уроки у майстрів-попередників. Прагнучи не копіювати ландшафт, а створювати власний світ, Скопцов передає стійкі, нескороминущі знаки буття, його не цікавить динаміка довкілля. Звідси свідоме спотворення реальних форм задля вираження найпотаємніших почуттів. 

Костянтина надихають Босх та Брейгель, недарма місцева преса охрестила його «одеським Босхом». Сам же митець називає свій стиль «семантичним реалізмом». Зараз він пропонує глядачам не перенасичені символікою, та все ж складні позачасові сюжети, а химерні персонажі часто тримають в руках червону троянду, знакову квітку лицарів давнини. Якими б загадковими не видавалися ці полотна, вони несуть естетику мудрості й позитиву.

Піднесену атмосферу на вернісажі підтримав виступ студентки Одеської Національної музичної академії імені Антоніни Нежданової Анни Середіної з програмою української музики для фортепіано. 

Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського та Олександра Синельникова

СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ!