Цікаво, а які навчальні заклади діяли у Південній Бессарабії за часів румунської адміністрації? Відповідь на це питання підказала цікава наукова стаття «Учбові заклади Південної Бессарабії (1918 – 1940)» авторства дослідниці Маріанни Даки-Филимон. На жаль, румунською мовою я не володію, тому вдаюся до гугл-перекладу – дуже вже цікавими і маловідомими фактами оперує автор.

Нагадаю, що у 1918–1940 pp. наші краї перебували у складі Королівства Румунія. Так якими були особливості румунської системи освіти в цей час?

Наприклад, оренду за користування приміщеннями займаними навчальними закладами частково сплачували муніципалітети, однак більш значні суми надходили від Міністерства народної освіти Румунії. У приватних школах частина витрат на оренду кімнат покривалася платою студентства.

Ось приклад: капітан Іоніце (з центру вербування в Ізмаїлі) отримував 40 тыс. леїв щорічно від початкової школи № 4 для хлопчиків, яка працювала в його власному будинку, між жовтнем 1926 р. і жовтнем 1927.

Окрім орендної плати, мерія платила за житло для вчителів і директора, які зазвичай розташовувалися в одному будинку з учбовим закладом або в найближчих будинках.

Стан будівель у багатьох учбових закладах у той час не відповідав технічним і санітарним нормам. Так, у жовтні 1921 р. ізмаїльська початкова школа № 5 була в жахливому стані, про що свідчить один із архівних документів: «Школа має лише 3 кімнати і хол, ремонт у поточному році не робився, тому будівля дуже брудна…, стеля осідає і може впасти. Піч в аварійному стані. Столів і стільців немає. Води немає. Будівля неогороджена».

Особливу роль у розвитку матеріальної бази освіти у Королівстві Румунія відігравала державна кампанія по будівництву шкільних приміщень, що почалася в 1922 р.

В матеріалах КУ «Ізмаїльський архів» міститься заява інженера-техніка І. Олтенського від 8 липня 1922 р., адресована мэрии. Інженер наполягав на виділенні 200 тыс. лей на ремонт шкіл і дитячих садків, підпорядкованих муніципалітету, а також розташованих у приватних будинках.

У першій таблиці автором вказуються три дитячі садки. В іншій – загалом 22 школи, 12 з яких були приватними, а 10 комунальними. До них включені не лише навчальні заклади, розташовані безпосередньо в Ізмаїлі, а й у прилеглих селах – Матросці, Бросці, Ларжанці, Новій Некрасівці, Старій Некрасівці та Саф'янах. Складно сказати, чи було в таблицях зазначено загальну кількість шкіл і дитсадків, що існували, або тільки ті з них, які вимагали невідкладних ремонтних робіт.

У переліку наведених в одній із таблиць даних про ізмаїльські школи мою особливу увагу привернув об'єкт, що розташовувався за адресою: вул. Хотинська, 2, в Ізмаїлі. Це була приватна школа, власницею якої вказана Т. Коломойцева. У зв'язку з цим у мене постало питання: а чи не є ця жінка родичкою відомого ізмаїльського краєзнавця П. Т. Коломойцова, який на початку ХХ ст. володів нерухомістю саме за вказаною адресою?

Один із архівних документів свідчить, що в Ізмаїлі існував такий навчальний заклад як школа-майстерня. Мабуть, це був навчальний заклад, у якому поряд із загальноосвітніми предметами велося навчання навичкам оволодіння професіями. Станом на 1923-1924 навчальний рік кількість учнів тут складала 69 осіб.

У 1924 р. Міністерство народної освіти направило до Ізмаїльської мерії пропозицію відкрити в місті Комерційну училище «з метою розвитку економіки країни». Процес погодження відкриття нової школи відбувався наступним чином: прибула делегація з міністерства, яка привезла детальний проектний план щодо його відкриття. На місці разом із міським головою та його заступниками обговорили всі важливі моменти реалізації проекту. Ось витяг з архівних документів, які відображають цей процес: «У четвер, 3 липня 1924 р., … в приміщенні Торгово-промислової палати (вул. Генерала Авереску) маємо обговорити деталі відкриття Комерційного училища в місті Ізмаїлі за зовнішнім виглядом приміщення, дидактичними матеріалами, педагогічним колективом та фінансуванням».

Після прийняття нових законів про початкову та середню освіту у Румунії зросла потреба в додаткових будівлях для закладів освіти. Особливо актуальною ця проблема була для півдня Бессарабії, де відчувався великий брак шкільних приміщень. Іноді були такі ситуації, коли за приміщення школи точилася справжня боротьба.

Так, після закриття чоловічої гімназії у 1929 р. мерія віддала це приміщення під початкову школу №3 для хлопчиків і №3 для дівчат. Водночас директор Нормальної школи (вона готувала майбутніх учителів) у супроводі вчителів та учнів зайняли перший поверх будівлі, забарикадувавши вхід. Дуже делікатна ситуація виникла, коли зіткнулися інтереси міського голови (підтримував початкову школу) і Міністерства народної освіти (підтримувало Нормальну школу). Кожна сторона претендувала на право власності на будівлю. Нарешті після тривалих переговорів, під час яких без втручання поліції це питання не вирішилося, міністерство відмовилося від закладу на користь початкової школи, а мерія, у свою чергу, передала приміщення училища ім. I.C. Brăteanu для Нормальної школи. Крім того, міністерство пообіцяло сплачувати податки за оренду школи I.C. Brăteanu 350 тис. леїв щорічно протягом 10 років, що в цілому склало 3,5 млн леїв. Згідно з погодженою угодою, муніципалітет мав використати ці кошти для будівництва нових навчальних закладів для початкових шкіл у місті.

Всі згадані реформи поширювалися по всій країні, але, проаналізувавши ситуацію в м. Ізмаїлі авторка статі виявила невтішні факти. Ізмаїльська комуна потребувала субсидій від держави для виконання будь-яких завдань; вона ледве встигало виконати всі свої зобов'язання, накладені законом, так що до 1928 р. можна було побудувати лише одну початкову школу.

Згодом завжди не вистачало приміщень для початкових шкіл і дитячих садків. Такий стан речей на певний час почав непокоїти мерію, тому 30 травня 1928 р. міська управа надіслала до Міністерства народної освіти листа такого змісту: «Будинки, в яких розташовані чоловіча середня школа та середня школа для дівчат є власністю комуни м. Ізмаїла . З 1919 р. міністерство не сплачувало орендну плату за ці приміщення... тому з 1 вересня 1928 р. просимо сплачувати щорічно 500 000 лей для чоловічої школи і 300 000 лей для жїночої школи. Таким чином ми зможемо покрити наші зобов’язання по орендній платі за початкову школу».

Словом, за часів румунської адміністрації у системи ізмаїльської міської освіти існувала величезна кількість проблем, які вирішувалися далеко не завжди.

Ігор ОГНЄВ.