В заблокованих росіянами Олешках на Херсонщині люди помирають від голоду й їдять дикорослі трави. Україна закликала ООН відкрити гуманітарний коридор.

Українська сторона офіційно заявляє про перші підтверджені голодні смерті на окупованій території Олешківської громади та просить світову спільноту негайно забезпечити гуманітарний коридор, аби вивезти знесилених голодом і хворобами людей.

Про гуманітарну катастрофу в цьому регіоні було відомо ще наприкінці травня. Проте чому ситуація зараз стала критичною і чому важливий кожен день? 

Чим Олешки відрізняються від інших окупованих Росією міст і сіл — у сюжеті кореспондентки ТСН Ірини Маркевич. 

Останній кілограм гречки та хліб на вагу золота: як чоловік помер від голоду та браку ліків

Про «голодне літо» в Олешках, яке не пережив її 65-річний батько, розповідає пані Галина. Вона не називає ані свого прізвища, ані татового імені, аби не нашкодити знайомим, які досі залишаються в блокадному місті. На початку повномасштабного вторгнення родина виїхала з правобережжя Херсонщини й зараз перебуває за кордоном. Чоловіка вмовляли виїхати, але він категорично відмовлявся покидати будинок, зведений власними руками.

«Коли він помер 30 серпня, у нього залишилося лише один кілограм гречки та один кілограм макаронних виробів — більше нічого не було. Це він беріг на зимовий період. Поки тривало літо, їв помідори, огірки та дикорослу траву — портулак (у народі — „толстушка“), яку маринував або кришив у салат», — розказує пані Галина.

Батько постійно скаржився у розмовах на хронічне недоїдання. Навесні йому вдалося посадити трохи городини, але виростити щось без систематичного поливу на засушливому півдні практично неможливо.

«Каже: „Я не наїдаюся, хліба немає“. У травні місяці йому востаннє привозили їжу, то він одну хлібину розрізав на дрібні шматочки й смоктав по одному. У нього вже зовсім сил не залишалося, писав, що їсти немає чого зовсім», — згадує донька.

Телефон чоловік заряджав від сонячної батареї, адже світла в Олешках немає вже тривалий час. Гострий дефіцит харчів розпочався ще взимку 2025 року, але найстрашніша скрута настала в травні 2026-го. Батько сильно схуд, і на тлі виснаження в нього розпочалися гострі напади панкреатиту. Сусіди знайшли 65-літнього чоловіка скрученим від болю й на тачці доправили до місцевої лікарні.

«На порозі лікарні спочатку сказали: „Навіщо його привезли, хай помирає вдома“. Але вдалося домовитися зі старим лікарем, щоб його поклали в палату. Сама лікарня пошкоджена вибухами, там катастрофічний брак медикаментів — лікувати підшлункову залозу було просто нічим», — каже Галина.

Рідні зверталися до волонтерів, української влади та міжнародних організацій, проте евакуювати чоловіка з заблокованого міста так і не вдалося. 30 серпня він помер від виснаження й відсутності медичної допомоги.

«На момент смерті його навіть не змогли занести в морг, бо там взагалі не було місця, куди покласти мішок — морг знизу доверху забитий тілами», — додає жінка.

Гуманітарна блокада: знищені колонки та розстріляна «дорога життя»

За даними голови Олешківської міської військової адміністрації Тетяни Гасаненко, у повній блокаді в самих Олешках зараз перебуває близько 2 тисяч людей (серед яких 47 дітей), а в межах усієї громади — орієнтовно 6 тисяч українців (180 дітей).

Гуманітарна катастрофа тут назрівала від перших днів окупації. Після руйнування Антонівського мосту місто виявилося повністю відрізаним від Херсона. А після підриву росіянами Каховської ГЕС у громаді загинули сотні людей. Зникло електро-, водо- та газопостачання. Є офіційні підтвердження, що взимку люди замерзали на смерть у власних квартирах.

Останній офіційний завіз харчів бізнесом в Олешки відбувся 26 травня 2026 року.

«Це був останній день, коли машини з продуктами змогли заїхати в місто. Але навіть якщо їжа була, у людей не було коштів — банкомати не працюють, а щоб зняти гроші з карток, треба їхати по дорозі, яка повністю прострілюється і яку називають „дорогою смерті“», — розповідає голова МВА Тетяна Гасаненко.

2 червня була здійснена ще одна спроба доправити гуманітарну допомогу. Колона з 4 цивільних машин, навантажених борошном, олією та крупами, із написами «ЛЮДИ» рухалася в бік міста. Почувши гудіння FPV-дронів, водії зупинилися й вийшли з піднятими руками. Попри це, російські оператори скинули боєприпаси просто на цивільних: двоє людей загинули, один дістав важкі поранення.

Відтоді жодна машина з продуктами в Олешки не заїжджала.

«Борошно, яйця, олія, крупи — цього взагалі немає, м’яса немає й поготів. Картоплина зараз на вагу золота: якщо в сім’ї є дві картоплини, вважається, що вона не голодує. Люди змушені їсти траву, готують той самий портулак… Вони повністю виснажені голодом», — застерігає Тетяна Гасаненко.

Єдиним смертельно небезпечним ланцюжком залишався піший шлях у бік окупованого Раденська — 23 кілометри (5 годин пішки в один бік) по повністю прострілюваній дорозі, де кожен квадратний метр замінований або засипаний «пелюстками».

Речниця благодійної організації Humanity Ірина-Естер Вратарьова зачитала останнє повідомлення, отримане від місцевої мешканки:

«Мені вдалося придбати дещо на базарчику в Раденську — бачила яйця, це виглядало як диво. Але потім я побігла додому, бо почула вибухи. Знаю, що є нові поранені й загиблі — вони хотіли скупитися, але по дорозі померли. Як я зрозуміла, це був останній день, коли можна було вийти в Раденськ. Можливо, це повідомлення останнє від мене».

«Живий щит» для «херсонського сафарі»

Чому ситуація в Олешках є унікальною порівняно з іншими окупованими територіями? Відповідь полягає в географії. Олешки розташовані просто навпроти звільненого Херсона — їх розділяє лише річка Дніпро. Саме з Олешок окупанти щоденно ведуть прицільний вогонь і влаштовують так зване «херсонське сафарі», скидаючи вибухівку з дронів на цивільних херсонців.

Аби продовжувати цей терор, росіянам вигідно утримувати цивільне населення Олешок у заручниках.

Це підтверджують і у Збройних Силах України.

«Вони використовують цивільний транспорт у військових цілях, розміщують підрозділи в житлових масивах і перевдягаються в цивільний одяг. Люди заблоковані, їм не дають виїхати. Вони прикриваються цивільними, щоб ми не могли завдавати ударів у відповідь по російських військах», — пояснює речник 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ Павло Дрогаль.

Місцевий житель Володимир, якому вдалося вирватися з Олешок лише в березні 2026 року після катувань, перебування в російській тюрмі та підриву на мінах, зазначає: ті, хто підтримував РФ, давно виїхали до Криму чи Скадовська.

«В Олешках залишилися літні, маломобільні люди, ті, у кого згоріли або були знищені під час повені документи, й ті, кому просто немає куди їхати. У місті біля моргу лежить близько 100 трупів у пакетах — влітку за температури 40–50 градусів там стоїть нестерпний сморід. А в лікарні перебуває понад 70 людей із важкими мінно-вибуховими травмами», — розповідає Володимир.

За останній час самостійно вийти пішки з Олешок живими вдалося лише 11 людям. Скільки з них загинуло по дорозі — не знає ніхто.

Заклик до світу та бездіяльність міжнародних інституцій

Ситуацію в Олешках українська дипломатична делегація винесла на розгляд Генеральної асамблеї ООН, аби змусити світ тиснути на Кремль для відкриття гуманітарного коридору.

«Якщо ви запам’ятаєте лише одне з цієї зустрічі — запам’ятайте Олешки. Почуйте їхній крик про допомогу! Вимагайте від Росії відкрити гуманітарні коридори. Москва є єдиною причиною цієї катастрофи і єдиною перешкодою для її припинення», — заявив з трибуни ООН міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.

Проте міжнародні гуманітарні організації демонструють повну безпорадність.

«На жаль, міжнародні організації виступають у нас просто статистами. Вони нічого не можуть зробити й ніяк не впливають на Росію. Часто я бачу, що вони й не хочуть цього робити — просто розводять руками: „Ну що ми можемо зробити?“ Ви розумієте, що просто зараз помирають цивільні й діти?! Якщо ви розводите руками — навіщо ви тоді взагалі існуєте?!» — обурено підкреслив Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

Попередні переговори з РФ про евакуацію відбувалися у липні 2026 року, але країна-агресор заблокувала процес. Кремль цинічно перекладає провину на Київ, стверджуючи, нібито доправленню продуктів заважають українські дрони.

Україна зі свого боку пропонує будь-які технічні варіанти для порятунку людей через сухопутний маршрут углиб окупованої території.

«Ідея проста: визначаємо день, забезпечуємо режим тиші з самого ранку до пізньої ночі. Технічно розчищається дорога до Олешок — за один робочий день це можна зробити. Ми готові піти на ці кроки. Росіяни не відмовляються від перемовин, але жодних дій не вживають, і ситуація стає все гіршою», — резюмує Дмитро Лубінець.

Волонтери наголошують: для багатьох родин в Олешках рахунок іде вже не на тижні, а на дні. 6 тисяч українців залишаються голодними заручниками російського терору.

Джерело: tsn.ua