У майстерні Сергія Денисова, художника, вчителя та музейника з Ізмаїла, минуле має запах дерева, фарби й клею.

На столі лежать ескізи, старі карти та фотографії. Поруч – маленькі будинки, храми, фрагменти фортеці. Те, чого давно немає на вулицях міста, тут знову набуває форми. Втрачені споруди повертаються – щоправда, у десятки разів меншими.

Як майстру вдається відновлювати минуле міста та над чим працює зараз, дізнавалася журналістка Район.Ізмаїл.

Сергій народився у 1983 році. А храм Архангела Михаїла в селі Ларжанка зруйнували роком раніше. Тож побачити його цілим він не міг.

Бабуся й дідусь згадували, як руйнували святиню, стіни якої були завтовшки понад метр. Навіть два бульдозери, за їхніми словами, не могли одразу впоратися з ними. Навколо стояли пил і дим, відчувався сильний жар. Збереглася в родині й історія про дзвони: коли їх намагалися вивезти, машина перевернулася на одному з міських перехресть, і дзвони розбилися.

Для Сергія ці спогади стали частиною особистої пам’яті. Любов до історії йому прищепила вчителька Віра Рудакова. А мама, Марія Свидрук, підтримувала інтерес сина до мистецтва й пізнання.

Коли родина жила в Ларжанці, то часто їздили до Дунаю, разом ходили до бібліотек, брали участь у пленерах та малювали. Мама часто казала: «Синку, ти сам вибереш свій шлях». Так воно і сталось.

У творчому становленні Сергія важливу роль відіграв викладач Одеського художнього училища імені М. Б. Грекова Валентин Захарченко. Сергій називає його людиною-скелею, майстром, який навчав не лише мистецтва, а й життя.

Одну його фразу пам’ятає багато років: «Ми можемо писати будь-які картини, але в картини має бути адресат». Згодом ці слова стали для Сергія своєрідним творчим принципом.

Ним можуть бути діти, які вперше бачать старий Ізмаїл у макеті. Туристи, які приїхали до міста. Люди старшого покоління, які пам’ятають зниклі будівлі. І, зрештою, ті, хто житиме тут через десятки років і хто має право знати, що було до них.

Понад 15 років тому Сергій уперше замислився: а чи можна самому відтворити зруйнований храм? Й у 2017 році ця думка перетворилася на роботу. У той час митець готувався стати батьком. І дев’ять місяців – фактично всю вагітність дружини – створював макет храму Архангела Михаїла.

Роботу завершив наприкінці вересня. 29 вересня – день Архангела Михаїла і водночас день народження самого Сергія. А 6 жовтня народилася його донька. Готовий макет він подарував Ларжанській школі, де він зберігається й досі.

Згодом таких повернень стане набагато більше.

До музейної роботи Сергій прийшов не одразу. У 2007 році, коли в країні було складно з роботою, він приїхав до родини в Нову Некрасовку та пішов до школи. Тодішній директор Новонекрасівської школи, покійний Павло Холостенко, взяв його викладачем образотворчого мистецтва.

Далі були друга школа Ізмаїла, станція юних техніків, університет. У певний період Сергій одночасно мав три роботи. Причина була проста – потрібно було утримувати сім’ю.

Але була й інша: він любив те, що робив. Працювати з дітьми й студентами. Малювати. Оформлювати простір. Створювати щось власними руками. Нині викладає мистецтво у другій гімназії Ізмаїла та є класним керівником.

Згодом почався новий етап – музейний. Тут знову знайшлися люди, які повірили в його ідеї. Коли виникла потреба в окремому просторі для роботи, йому допомогли створити майстерню, і там, де міг бути звичайний кабінет, поступово народилася справжня галерея.

У Ізмаїльському військово-історичному музейному комплексі Сергій працює близько трьох років. За цей час він долучився до створення патріотичного стінопису «Незламний Ізмаїл», реконструкції та деталізованого макета фортеці Ізмаїл 1790 року.

А потім разом із директором музейного комплексу Валерієм Постернаком, науковцями, істориками та художниками Сергій почав відтворювати те, що Ізмаїл утратив.

Іноді в роботі були лише дві-три старі фотографії. Цього мало, якщо потрібно просто подивитися на будівлю. Але достатньо, якщо ти готовий шукати. Потрібно було порівнювати світлини, вивчати документи, карти, архівні матеріали, аналізувати пропорції та відновлювати архітектурні деталі.

Так поступово поверталися Дмитрівська та Миколаївська церкви, храм Різдва Христового, Благовіщення та синагога, якої спочатку серед макетів не було.

І знову почалися пошуки. Старі фотографії, документи, архіви. Зрештою синагога теж повернулася в мініатюрі.

Ізмаїл, якого вже не побачиш

Для Сергія важливо не просто відтворити будівлю, а зрозуміти, якою вона була насправді. Тому він багато працює з картами, порівнює їх, вивчає розташування будинків, кладовищ, культових споруд, житлових кварталів.

Тут за кам’яними укріпленнями жили люди, були будинки й вулиці, торгівля, каравани, тварини, ремесла, храми та мечеті. Саме таким – живим – чоловік хоче показати Ізмаїл XVIII століття. У майбутньому великому макеті мають з’явитися будинки, люди, верблюди, воли, ослики, каравани – усе, що допоможе відчути не лише архітектуру, а й атмосферу міста, адже фортеця Ізмаїл – це не тільки військова історія.

Він розповідає, що у фортеці були шість церков і сім мечетей: «У фортеці була гармонія – культурна, релігійна. Мусульмани, православні, євреї, татари, молдовани, турки, українці, греки».

Такі речі, переконаний він, теж потрібно повертати людям, бо якщо ми знаємо місто лише за одним історичним сюжетом, то бачимо лише частину його минулого.

Наразі Ізмаїл уже не має турецьких кварталів, півтораповерхових будинків. Залишилась лише частина земляних валів. Згори їх ще можна побачити, а знизу вони майже непомітні.

Та навіть те, що залишилося, має значення. Колишня мечеть, Хрестовоздвиженська церква, діорама – три об’єкти, які Сергій називає своєрідними ключами до історії Ізмаїла. Є й Свято-Миколаївська церква на території фортеці, одна з найстаріших у Придунав’ї, про яку, на його думку, містяни знають недостатньо.

Саме тому Сергій не просто малює й створює макети. Він постійно пояснює, чому храм виглядав саме так, чому в певний період міг нагадувати звичайний житловий будинок. Чому дерев’яна дзвіниця стояла окремо. Чому споруди Османського періоду не завжди мали звичний нам вигляд.

35 квадратних метрів історії

У Сергія є сім’я – дружина Аня, донька, звичайне життя. Проте відпочинок у нього – поняття умовне. Навіть у відпустці поруч лежать ескізи, карти, замальовки старовинних споруд і церков. Він зізнається, що брав роботу навіть на море, а поки родина спала, прокидався близько п’ятої ранку й малював.

«Мені кажуть: «Ти у відпустці». А я питаю: «А що це таке?» У відпустці людина відпочиває. А я якраз відпочиваю! – сміється Сергій. – Коли немає роботи, а ти робиш те, що любиш, – оце для мене і є відпочинок».

Дружина лише посміхається: якщо людина творить і отримує від цього задоволення, хіба це погано?

Сергій може перед сном думати, який колір використати для наступної роботи, яку деталь додати, як точніше відтворити споруду.

Вони допомагали й із розписами в парку мініатюр. Турецькі орнаменти, за словами Сергія, – робота його учнів та однієї студентки. Йому подобається показувати дітям результат, який залишається надовго:

За роки роботи Сергій остаточно переконався: великі справи майже ніколи не робляться однією людиною, тому із вдячністю згадує колег, учнів, педагогів, батьків, усіх, хто в різні роки підтримував його.

…Колись Сергій мріяв відновити всі храми Ізмаїла. Ця мрія значною мірою здійснилася: вже можна побачити макети сімох церков та однієї синагоги. А ще - 15 повернутих зі забуття 15 макетів будівель давнього Ізмаїла в Парку мініатюр.

Тепер його мета – значно масштабніша. Команда працює над великим макетом Ізмаїла, який планують розмістити просто неба. Площа – близько 35 квадратних метрів.

Проєкт поки що Сергій називає «секретом», але не приховує головного: його хочуть представити для внесення до Книги рекордів України.

Йому хочеться, щоб про Ізмаїл знали далеко за межами міста. Щоб його історія з’являлася у книжках, енциклопедіях, цифровому просторі. Щоб слово «Ізмаїл» звучало й повторювалося знову і знову. Щоб турист, приїхавши сюди, не просто побачив фортецю, а захотів дізнатися, що було навколо неї. Щоб дитина, дивлячись на макет, могла сказати: «А тут колись стояв храм».

Джерело: izmail.rayon.in.ua