Ще немає тридцяти, але за його плечима – роки командування на найгарячіших напрямках фронту. Від оборони Сєвєродонецька та Лимана – до Покровського, Куп’янського, Сумського та Харківського напрямків. Сьогодні підполковник Дмитро Щипанський командує інженерно-саперним батальйоном бригади та будує підрозділ, у якому традиційну саперну справу дедалі більше виконують технології. Про захисника розповіли у пресслужбі 808 Дністровської окремої бригади підтримки, передає видання «Південь сьогодні».

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, Дмитро Щипанський належить до нового покоління українських офіцерів – тих, хто не боїться змінювати підходи, брати відповідальність і шукати рішення там, де старі алгоритми вже не працюють.

У його родині військові – майже всі. Батько й сьогодні боронить Україну в іншому підрозділі, мати свого часу служила військовим медиком. Дід і прадід залишили свій слід в історії минулих воєн. А рідного дядька, на жаль, ця війна забрала назавжди.

Власний шлях до війська Дмитро згадує з усмішкою:

«У школі я був неслухняним, тому мати вирішила відправити мене на виховання до військового ліцею. Хоча сам я взагалі мріяв про футбол – грав за місто, був капітаном команди. Але саме в ліцеї зрозумів, що таке справжня дисципліна і яку потужну силу має згуртований колектив», – пригадує Дмитро.

Та риса характеру, яка колись змусила матір шукати для сина «виховання», згодом стала однією з його головних командирських якостей – небажання діяти за шаблоном і готовність брати на себе відповідальність за рішення.

Остаточно життєвий вибір Дмитро зробив у 2014 році, коли росія розпочала окупацію Криму та війну на Донбасі. Він вступив до військової академії, а після її закінчення у 2018 році, за розподілом, потрапив до 808-ї окремої бригади підтримки.

Повномасштабне вторгнення зустрів командиром роти. А вже з перших днів йому довелося очолити понтонний підрозділ, мобілізувати людей, підготувати техніку й виконувати надскладні завдання зі зведення переправ під ворожим вогнем.

Та справжнім випробуванням стало призначення командиром інженерно-саперного батальйону півтора року тому.

Саме тоді підрозділ почав масштабну трансформацію – від класичної саперної роботи «на ногах» до широкого застосування безпілотних систем.

Він окремо згадує тих, хто підтримував трансформацію підрозділу від самого початку.

«Півтора року тому це здавалося чимось із галузі фантастики. Навчалися ми прямо на ходу, безпосередньо в районах виконання бойових завдань. Завдяки ініціативі командира бригади полковника Євгена Гуски ми сформували зведений загін дистанційного мінування. Якщо раніше бійці мусили ходити пішки під ворожим вогнем, то тепер дрон виконує найнебезпечнішу частину роботи у два-три рази швидше та значно убезпечує життя людей», – розповідає підполковник.

Сьогодні цей напрям розвиває нинішній командир бригади полковник Владислав Сидоренко. Він так само залишається поруч із підрозділом – від підтримки нових ініціатив до виконання бойових завдань.

Нині 808-ма Дністровська бригада підтримки, спираючись на спроможності інженерно-саперного батальйону, розвиває один із найпотужніших у Силах оборони напрямів дистанційного мінування. Бійці працюють із важкими ударними БпЛА типу «Вампір», впроваджують літаки «Avenger», а також випробовують комплекси «Backfire» для роботи по цілях у глибині оборони противника та порушення його логістики.

«Таким чином, ми можемо порушувати логістику ворога, закривати його дороги за допомогою БпЛА. І в цьому наша стратегія до перемоги, бо без тилу і логістики жодна армія світу діяти нездатна. Також збільшення дистанції роботи наших засобів більше убезпечуватиме наш особовий склад», – пояснює Дмитро Щипанський.

Але повітрям робота не обмежується. У батальйоні активно розгортають застосування наземних роботизованих комплексів. Дистанційно керовані платформи можуть виконувати завдання там, де присутність людини є особливо ризикованою: доставляти вантажі, забезпечувати підрозділи на передньому краї та виконувати інші логістичні завдання.

Для суміжних підрозділів піхоти такими комплексами вже транспортовано понад 80 тонн вантажів. Найближчим часом спроможності батальйону мають посилити сучасніші платформи НРК Sirko-S1.

Технології тут – не самоціль. Вони мають одну головну мету: зменшити ризик для людини та збільшити ефективність бойової роботи.

Зауважується, що за травень цього року 808-ма Дністровська бригада підтримки посіла перше місце за обсягами мінування серед підрозділів Збройних Сил України. Значну частину цієї роботи виконали екіпажі інженерно-саперного батальйону Дмитра Щипанського. Втім, сам командир уникає гучних заяв і не поспішає говорити про власні заслуги.

«Ми не вважаємо себе найкращими, адже завжди є куди рости й переймати сучасні технології. Головний секрет – це наші люди, мотивовані та професійні екіпажі. Вони якісно роблять свою роботу, а ми лише створюємо для них належні умови, навчаємо, даємо відпустки та намагаємося постачати все необхідне», – підкреслює командир.

Для нього головний показник роботи – люди, які повертаються живими. За рік активного застосування безпілотних засобів батальйон, попри втрати серед операторських екіпажів, зберіг основне професійне ядро, одночасно нарощуючи бойові спроможності та готуючи нових фахівців.

Для закупівлі додаткового обладнання підрозділ використовує внутрішні армійські механізми, зокрема е-бали за верифіковані результати роботи.

«Воюємо майже без вихідних. За півтора року не було й дня, щоб наші БпЛА не виконували бойових завдань», – зазначає Дмитро.

Управлінська філософія Дмитра Щипанського базується на трьох речах: особистому прикладі, мінімумі зайвої бюрократії та турботі про воїна. У команді управління батальйону він зібрав молодих офіцерів-однодумців, які відмовляються від застарілої моделі командування, де начальник існує окремо від підлеглого.

«Командир може ефективно управляти лише тоді, коли знає, в яких умовах живе боєць, що він їсть і які сімейні проблеми його турбують. Якщо просто сидіти в штабі й вимагати результату від людей, яких ти не бачиш, – результату не буде. Я завжди можу випити з хлопцями кави або заїхати в гості. Ставитися треба по-людськи й відходити від радянських практик дистанціювання під прикриттям статутів», – переконаний підполковник.

Тому офіцери управління батальйону регулярно виїжджають на позиції разом із бійцями, проводять рекогносцировку, особисто перевіряють маршрути та умови роботи груп.

Наостанок наголошує: головне – щоб кожен захисник і захисниця повернулися додому цілими і неушкодженими, а родини нарешті дочекалися своїх близьких.

«Бажаю нам усім якнайшвидшої Перемоги – адже саме вона є головною умовою для того, щоб усі повернулися до рідних!»

Джерело: Південь сьогодні.