За 15 кілометрів на південь від міста Татарбунари, на березі лиману Сасик, в селі Глибокому розташоване велике козацьке кладовище. Наразі цвинтар підмивається і обвалюється у лиман, а з глинистого стрімкого берега стирчать людські кістки та старі дошки гробів. Старовинні козацькі хрести падають униз. Про це розповідають у громадській організації «Україна Інкогніта», передає видання «Південь сьогодні».

Більшість старовинних українських некрополів були зруйновані росіянами раніше, а немало козацьких некрополів руйнуються прямо зараз.

«Микола Моздир у своїй книзі згадав великі козацькі цвинтарі на Трахтемирові, під Кумейками, при Межигірському монастирі, біля Олешківської та Кам’янської Січі – їх усі зруйнували росіяни, щоб знищити історичну пам’ять українського народу. Було розбито на бут і збудовано колгоспний свинарник, із цвинтаря у Суботові. Напевне росіяни зруйнували 70% старовинних українських некрополів. Є немало козацьких некрополів, які руйнуються прямо зараз», – пишуть у громадській організації.

Сасик має подвійну назву, у чому винні турки, які називали його і Сасик, і Кундук. До захоплення Бессарабії росією тут було татарське поселення Самсонд. Його спалили російські вояки й у 1806-1812 рр. тут був хутір Нестора Будецького. Хто був цей Нестор – дослідникам з’ясувати не вдалося, але припускають, він був козаком-уходником. У 1822 році тут дозволили поселитись болгарським колоністам, які прийшли із поселення Ескіполос. От вони і свою колонію назвали так само.

У 1856 році, після поразки у Кримській війні, згідно із Паризьким трактатом, росія віддала Південну Бессарабію (по Дністер) Молдавському князівству, васалу Османської імперії. Знову бути під турками болгари не схотіли й покинули поселення – пішли десь у Таврію. На їх місце поселились молдавани та родини Буджацьких козаків. От саме тоді й з’явився козацький цвинтар – традиційний для південних районів України, в яких майже не було дерева, а надгробні хрести витесувались із вапняку.

Цвинтар розташували на високій терасі над північною прісноводною частиною лиману Сасик. В ті часи води лиману не доходили до схилу тераси, він ділився на дві частини – більша, південна, була солоною. У 1978 році лиман спробували опріснити шляхом віддамбування, але експеримент не вдався.

«Сасик, крім великої площі, безстічності й мілководдя багатьох ділянок, смороду і цвітіння води влітку, ще й почав завдавати значної шкоди селам, підмиваючи і руйнуючи береги. От так і в Ескіполісі, який у 1947 році перейменували у Глибоке, берег почав розмиватись і обвалюватись, а разом із ним і древній цвинтар», – пишуть у ГО.

Водночас керівниця Національного природного парку «Тузлівські лимани» Ірина Вихристюк у коментарях до допису «Україна Інкогніта» додала, що після віддамбування рівень води у лимані Сасик був штучно піднятий, і саме цей факт спровокував активне руйнування цвинтаря – більше 150 метрів вже під водою.

«Незважаючи на створення штучного насипу перед цвинтарем, він продовжує руйнуватись – абразія берега вже не лише як природний процес, а як намагання «вищих сил» привернути увагу до проблеми», – зазначила Ірина Вихристюк.

У громадській організації планують роботу із козацькими цвинтарями Одеської області, зокрема – у Глибокому.

«Таких страшних випадків немало – українці все ще заражені вірусом байдужості. ГО Україна Інкогніта намагається виправити цю ситуацію. Цієї зими ми плануємо роботу із козацькими цвинтарями Одеської області, в тому числі і у Глибокому. Унікальний об’єкт потрібно рятувати», – зауважили у громадській організації «Україна Інкогніта».

Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото – Максим Назаренко/Україна Інкогніта

Джерело: «Південь сьогодні»