Про це розповіли історики Українського інституту національної пам’яті, передає Українська Служба Інформації.

Степове Причорномор’я диктувало свої правила. Через часті воєнні конфлікти та набіги осіле життя було ризикованим, тож українське населення поступово поєднувало землеробство з більш мобільними видами господарства. Поля засівали зерновими культурами, однак вирішальну роль відігравало тваринництво. Випас худоби на великих просторах дозволяв швидко змінювати місце перебування та зменшував втрати під час небезпеки.

Водні ресурси регіону також активно використовувалися. Річки, лимани та морське узбережжя забезпечували людей рибою, яка ставала не лише частиною раціону, а й товаром. Заготовлена про запас риба легко транспортувалася та мала попит на ринках.

Одним із найбільш характерних занять для цього періоду було чумацтво. Українці організовували далекі поїздки до соляних лиманів, доставляючи стратегічно важливий товар у різні регіони.

Чумацькі валки були своєрідними «торговими артеріями» півдня, через які передавалися новини, традиції та звичаї.

Торгівля загалом відігравала роль містка між різними культурами. На південних ринках українці контактували з татарським населенням, обмінюючи продукти господарства на необхідні речі.

Паралельно існували й ремісничі заняття – виготовлення посуду, знарядь праці, елементів побуту, що забезпечувало відносну незалежність громад.

Довідка УСІ:

Історики зазначають, що саме досвід життя в прикордонному степу сформував у мешканців півдня особливий тип характеру – витривалий, мобільний і здатний швидко адаптуватися до змін. Ці риси згодом стали важливою складовою розвитку півдня України та вплинули на формування регіональної ідентичності, яка відчутна на Одещині й сьогодні.

Джерело: usionline