Є слова та словосполучення, які стали чиєюсь візитною карткою у розмові, значення яких хтось уже призабув. А ще є ті, що просто стислі та влучні, тому варті вживання.

Але завдяки саме цим словам ваша українська мова від них стане вишуканішою та креативнішою.

Про забуті вставні слова розповів портал Єдині.

Бігме́. Цим словом ми запевняємо когось у чомусь; синонім до "чесне слово", "їй-богу" (буквально "Бог має"). "То та наука дитину з'їсть, бігме!", "Бо, бігме, більше вам зупи не принесу!", "То не моє, бігме, не моє!"

Галина Пагутяк, сучасна українська письменниця, залюбки вживає це слово за будь-якої зручної нагоди.

Та й Леся Українка – не лише в художніх творах, а й у листуванні – теж його використовувала. Бігме, воно того варте.

Да́ле́бі́. Так-так, тут наголос може бути на будь-якому складі. Одне з найстаріших вставних слів, зафіксованих на письмі: воно є в документах XV ст. у варіантах далибог, далибу, далибѣгъ. А означає воно "справді, слово честі, правду кажучи", буквально – "дасть Бог". Далебі, дуже хотілося б частіше чути це слово в живій сучасній мові.

Либо́нь. Це слово відрізняється від багатьох інших тим, що воно нелогічно поводиться з комами. Здавалося б, воно означає непевність, сумнів: Либонь співали і про Січ (як в "Енеїді" Івана Котляревського), але коми при ньому немає. Немає у тому випадку, коли "либонь" можна замінити невставними словами нібито, буцімто; кажуть, що. Але якщо либонь ліпше замінити словами можливо або гадаю, що, тоді кома потрібна: "Либонь, уже десяте літо, як людям дав я "Кобзаря"(Тарас Шевченко). А походить це слово від либо нh, що ще у давньокиївських та староукраїнських означало "або ні".