Великодній тиждень завжди сповнений різними важливими подіями та традиціями. Паски – основний символ великого свята, у багатьох   найяскравіші спогади збереглися саме з їхнім приготуванням, адже вони пов’язані з дитинством та найближчими людьми. Як випікання великодніх виробів відбувалося у селі Нова Некрасівка Ізмаїльського району, Бессарабія.UA розповіла Ольга Душкова.

Ольга росла у віруючій липованській родині, в її пам’яті не збереглися усі тонкощі рецептури приготування пасок, але процес приготування та відношення до нього батьків назавжди залишиться у серці.

У Великодній піст у селі Нова Некрасівка не було виключень у поведінці, їжі навіть для дітей. Старообрядницька церква проводила богослужіння, яке тривало до сімох годин.

“Нас виховували у строгості. Якщо заспіваємо якусь пісню, мама казала, цього не можна робити, бо Христос проходив у той час випробовування”, – розповідає Ольга Душкова.

Напередодні Великодня очікування свята ставало все складніше. Особливо у страсну неділю, коли у будинках починали готуватися до випікання пасок.

“Майже у кожного на літній кухні була піч з лежанкою. Перед Великоднем мама білила кухню, вимазувала піч, щоб у ній не було тріщин. Батьки готували виноградну лозу, якою топилася піч.  Заготовлялися домашні дріжджі, борошно, олія. Було дуже багато яєць. Порція пасок була величезною.  Готувався посуд – жаровні, каструлі, маленькі чашечки та великі місткості”, – згадує наша героїня.

Для змащування виробів яйцем  готували гусяче перо, воно слугувало пензликом. Зазвичай випікання пасок розпочинали в ніч на чистий четвер. На кухні мало бути протоплено, щоб тісто добре підходило, та тихо, щоб не злякалося й не впало. Опівночі мама Ольги пані Марія готувала опару з дріжджів, цукру, молока.

“Мама не спала майже добу.  Вона заздалегідь ставила продукти на лежанку, щоб вони зігрілися. Жаровні вже були напоготові, блищали.

І ось вона починала замішувати опару, в нас для цього було спеціальне дерев’яне корито – квашня. Десь о другій годині ночі починала робити заміс, дуже великий та важкий. Я пам’ятаю, як мама покривала  косинкою волосся, а тато рушничком їй витирав краплі на лиці. Це неймовірна важка справа. Вимішує тісто, залишає, і так декілька разів це повторює. Двері відкривати не дозволялося, щоб тісто не турбувати, всі порхали біля нього. І ось нарешті, коли воно підходило – таке пахуче, мама починала формувати у форми”, – розповідає Ольга.

Досі жінку вражає, як раніше господині випікали вироби у печі. Вона вважає, що ті, хто це вмів робити та перейняв ці знання у спадок – неймовірні майстри.

“Для мене загадка – весь процес розтоплювання печі та випікання у ній. Щоб розуміти, яка температура, раніше використовували залізну кочергу. На неї чіпляли папір та перевіряли, якщо він не загоряється, а потрохи темніє, то вже час ставити у піч паски. У цей слушний момент всі величезні форми неслися до печі”, – каже Ольга.

Однак коли вже паски були готові, куштувати їх не можна було до служіння у церкві. Але це не виключало варіантів, коли діти відщипували знизу паски, щоб батьки не бачили. Присипка з пшона на виробах тоді здавалася найсмачнішою у світі.

“Пам’ятаю, як батьки брали у зав’язані хустки паски та йшли до храму на всенічну службу. Повертались під ранок.  І тільки після того, як їх посвятили у церкві, приносили додому. Далі накривався стіл, розрізалася паска і вже тоді її можна було їсти”, – ділиться спогадами жінка.

Такі важливі для неї та багатьох спогади Ольга публікує на сторінці групи “Ларжанка – улюблене село” у Facebook. У цьому населеному пункті, сусідньому з Новою Некрасівкою, жінка стала жити після одруження.

Так ось під постом про підготовку до Великодня Валентина Болгарова написала цікаву історію, пов’язану із заборонами.

 “Спекла мама в четвер паску, йдучи на роботу, каже “Валю, паску не чіпай, бо боженька мені все розповість”. У п’ятницю прийшли до мене Надя і Ліда – мої подруги, хоч побоюванням і пахне, але ми вирішили  спробувати паски. На вікнах були грати, ми Ліду пропхнули, однак перш ніж їсти паску, я їй кажу, переверни боженьку, бо він все мамі розповість. Ліда пошкрябала всередині паску, ми наїлися, вилізла у вікно, а боженьку не перевернула. Заходить мама в неділю брати паску, а ікона перевернута, ну це пронесло. Але треба було мамі взяти саме ту паску без серця провини та покласти на тарілочку, і пішли ми з нею святити її, підходить батюшка ріже паску, а вона порожня. Я не бачила, яке у мами було обличчя, але за 10 хвилин я була вже вдома. Мама повернулася з церкви, сіли розговлятися (ред.  споживання їжі в перший день після Великого посту) ну і хрестимося, “Господи, допоможи розговітися” – мама бере ложку і по лобі як дасть, “ти ж каже вже розговілася”. Ну, шишку носила, напевно, два тижні, і ось скільки мені вже років, я все ніяк не можу забути цю паску, як розговлялась”.

А ще Ольга Душкова опублікувала фотографії Ганни Леонтіївни Арешкиної з Нової Некрасівки, яка у свої 80 з гаком пече паски у печі, за старовинним рецептом. Від таких світлин дуже тепло на душі, бо традиції живуть не тільки у спогадах, вони живі й досі.

Джерело: Бессарабія.UA