У п’ятницю, 16 жовтня, фасад Матроської гімназії став місцем особливої, сповненої невимовного болю та вдячності події. Цього дня тут відкрили меморіальні дошки на честь Захисників України – Миколи Андрієвського, Володимира Виноградова, Івана Зечу та Олександра Щербини, мешканців села Матроска, які навчалися в цій школі й віддали свої життя за свободу та незалежність рідної держави. Про це пише пресслужба Саф’янівської сільської ради, передає видання «Південь сьогодні».

На церемонії вшанування були присутні рідні та близькі полеглих воїнів, їхні побратими, друзі й односельчани. Розділити з родинами біль утрати та схилити голови перед мужністю Героїв прийшли Саф’янівський сільський голова Наталія Тодорова, староста Матроського старостинського округу Наталія Курилова, директор Матроської гімназії Едуард Гудь, начальник відділу культури, молоді, туризму та спорту Людмила Дерменжи, начальник відділення цивільно-військового співробітництва Ізмаїльського РТЦК та СП капітан Ігор Булатов, заступник начальника відділу прикордонної служби типу С 17-го прикордонного загону Олександр Бронич, ветеранка педагогічної праці, колишня вчителька початкових класів Зінаїда Брусановська, поліцейський офіцер Саф’янівської громади Роман Кочколов, настоятель місцевого приходу отець Богдан.

Цього дня кожен був сповнений власних емоцій. Хтось приніс квіти, хтось – слова підтримки, а хтось не міг стримати сліз. Бо немає таких слів, які могли б утішити матір, дружину чи дитину, що втратили найдорожчу людину. Немає промов, здатних повернути голос, усмішку, тепло долонь. Але є пам’ять. Є вдячність. Є спільна тиша, у якій кожен подумки звертається до тих, кого вже немає поруч.

Тепер тут увіковічена пам’ять ще чотирьох Захисників України…

Микола Іванович Андрієвський був добрим і щирим чоловіком, який понад усе любив своїх рідних. У простих родинних радощах, у турботі про близьких, у щоденних справах і тихих моментах поруч із найдорожчими й полягав його власний світ – світ, який він хотів берегти.

У липні 2023 року Миколу призвали на військову службу. Він став до лав десантно-штурмових військ, щоб захищати Україну, її свободу та незалежність. Попереду були небезпека, важкі випробування й бойові завдання, виконання яких вимагало мужності та сили духу. Поблизу населеного пункту Кринки Херсонської області, де Микола виконував бойове завдання, його життя обірвалося під час бойового зіткнення з ворогом. Із грудня 2023 року Захисник вважався зниклим безвісти. Для його родини почався час, у якому кожен день був випробуванням, а кожна звістка – надією, за яку трималися всім серцем.  Та найстрашніше підтвердилося: Микола загинув 7 грудня 2023 року. Йому було майже 42 роки.

Володимир Виноградов, 1982 року народження, був старшим матросом, старшим навідником мінометного взводу мінометної батареї батальйону морської піхоти. 30 листопада 2024 року його призвали на військову службу під час мобілізації. Відтоді він виконував свій військовий обов’язок, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові. Володимир став одним із тих, хто не залишився осторонь, коли країна потребувала захисту. За його військовою формою було звичайне людське життя, власна історія, рідне село, спогади про шкільні роки. Та настав час, коли доля покликала його стати на захист землі, на якій він виріс. 2 липня 2026 року поблизу населеного пункту Ковалівка Куп’янського району Харківської області життя Захисника обірвалося внаслідок ураження ударним безпілотним літальним апаратом противника типу FPV-дрон.

Іван Георгійович Зечу народився у 1982 році. Він проходив службу інспектором прикордонної служби 3-ї категорії Державної прикордонної служби України.

Його завданням було захищати державний кордон, українську землю та людей, які жили під мирним небом. Він був мужнім воїном, який до останнього залишався вірним присязі. 7 лютого 2025 року Іван загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Свердліково Курської області рф.

Олександр Миколайович Щербина проходив військову службу за призовом. Він був стрільцем 1-го мотопіхотного відділення 2-го мотопіхотного взводу 1-ї мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону. Вірний військовій присязі та українському народові, Олександр мужньо виконував свій військовий обов’язок. Як і тисячі українців, він опинився перед випробуванням, яке змінило його життя й назавжди змінило життя його близьких. 21 січня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі села Новоселівка Краматорського району Донецької області життя нашого земляка трагічно обірвалося внаслідок мінометного обстрілу.

«Чотири історії – чотири різні життєві шляхи. У кожного було своє минуле, свої близькі, свої нездійснені плани. Їх об’єднала не лише рідна Матроска й шкільні роки, а й спільний вибір – стати на захист України. Вони пішли на війну різними дорогами, але кожен залишився вірним своєму обов’язку до останнього.

Відтепер їхні імена назавжди закарбуються на стінах рідної гімназії. Не просто викарбувані на пам’ятних дошках, а вписані в історію села, у пам’ять земляків, у серця тих, хто знав, любив і чекав на них. У цих іменах – чиїсь дитячі мрії, материнські молитви, родинне тепло, дружні обійми й ціле життя, яке мало б тривати…

Ми не можемо повернути полеглим роки життя, які забрала війна. Не можемо здійснити їхні нездійснені мрії чи повернути родинам найдорожчих людей. Але можемо зберегти їхні імена, їхню честь і правду про їхній подвиг.

Вічна пам’ять і слава полеглим Захисникам України!

Щирі співчуття родинам. Низький уклін за синів, чоловіків, батьків і земляків, які стали на захист нашої держави», – написали земляки Героїв.

Підготувала Діана ГЕРГІНОВА

Джерело: «Південь сьогодні»