Що треба знати про Татарбунарське повстання: історик з Ізмаїла пропонує переглянути радянські наративи щодо події
16 вересня у Татарбунарах традиційно вшановують пам’ять загиблих під час Татарбунарського повстання 1924 року. Цьогоріч Татарбунарська міська рада знову вшанувала пам’ять жертв події. Однак кандидат історичних наук, доцент Ізмаїльського державного гуманітарного університету Віктор Дроздов запропонував критично подивитися на звичне трактування цієї події. Про це повідомляє Махала з посиланням на історика.
«І щороку мене не полишає одне запитання: чому ми досі дивимося на цю подію очима радянської пропаганди?» — пише Віктор Дроздов.
Як один із аргументів він наводить документ, який, за його словами, він нещодавно знайшов у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Йдеться про справу №266, у якій міститься документ 1951 року. За твердженням історика, у ньому громадянин Батищев, який називав себе керівником Татарбунарського повстання, пропонував передати Ізмаїльську область до складу Молдавської РСР.
«Так, це саме той Батищев, який вивозив награбоване майно у татарбунарців і ховався з іншим “керівником” Нєніним у кукурудзяному полі й утік, залишивши свого “товариша”; заарештований наступного дня й ув’язнений (а не розстріляний як керівник!), випущений радянською владою й перетворений нею на “героя”. Саме той депутат Вєрховного Совєта у 1946 році, який ігнорував повідомлення про смерті від голоду в його краї, який він колись “рятував”. Саме той, на честь якого донедавна в Татарбунарах висіла меморіальна дошка», — зазначає Віктор Дроздов.
Історик також ставить питання про те, наскільки радянський образ повстання відповідає українському історичному контексту.
«Найважливіше запитання: чи є в його тексті бодай одна згадка про українців або Україну? Ні. Жодної. Тоді виникає закономірне питання: чому цю подію сьогодні намагаються подавати як частину української визвольної традиції?» — зазначає він.
Окремо історик пише про реакцію Ізмаїльського облвиконкому на ініціативу Батищева. Чиновники назвали її «націоналістичною», водночас суттєво завищивши чисельність російського населення області. Натомість статистичні довідки, долучені до тієї ж архівної справи, як зазначає історик, свідчать, що у 80 із 194 сільрад більшість населення становили українці.
Переосмислення, на думку Віктора Дроздова, має стосуватися і того, кого саме сьогодні вшановують у зв’язку з подіями 1924 року.
«Може, вже настав час відокремити історію від пропаганди. Пам’ять про Татарбунарське повстання не повинна будуватися на радянському культі “героїв”. Передусім вона має говорити про жертв — людей, які загинули не лише від куль румунських військ, а й стали заручниками більшовицької політики та пропаганди, що використала їх у власних цілях. Подумайте, яких “героїв” Ви вшановуєте та яким пам’ятникам приносите квіти. Пам’ятник, збудований виключно з пропагандистською метою, має перестати виконувати роль “візитівки” для Татар-Бунар — містечка з давньою історією», – зазначає Віктор Дроздов.
Так, 16 вересня у Татарбунарах традиційне вшанування подій 1924 року стало також приводом для дискусії про їхню сучасну інтерпретацію. Міська рада продовжує називати повстання важливою сторінкою історії громади, тоді як Віктор Дроздов закликає звертатися до архівних документів та переглянути радянський підхід до героїзації учасників події.
«Архіви вкотре нагадують: найцікавіші відкриття починаються там, де закінчуються політичні міфи», — підсумовує історик.
Фото Татарбунарської міської ради. Покладання квітів 16 вересня 2026 року.
