Віктор Кемула (1902–1985) – польський хімік зі світовим ім'ям. Дослідник у галузі електрохімії, президент Польського хімічного товариства (1955–1959, 1972–1974), член Польської академії наук. Почесний член багатьох міжнародних наукових товариств. Але для нас найцікавіше, що Кемула народився в нашому місті, в Ізмаїлі.

У повітовий Ізмаїл, що входив до Бессарабської губернії Російської імперії, сім'я майбутнього наукового світила перебралася в кінці XIX ст. На підставі царського указу у покарання за діяльність, спрямовану проти царського режиму, Кемула-старший змушений був залишити рідні польські землі. Так сім'я опальних поляків опинилася на берегах Дунаю. 6 листопада 1902 р. у сім'ї народився син Віктор.

Перший контакт Кемули-молодшого з хімічними речовинами стався досить рано, оскільки він був змушений допомагати батькові, який займався фарбуванням вовни. У 1911 р., коли Віктору виповнилося дев'ять років, він залишився під опікою матері – батько помер від туберкульозу. Під її керівництвом хлопчик навчився грати на піаніно. Пристрастю його життя музика залишилася до останніх днів.

Через шість років, під час Першої світової війни, померла і мама Віктора. Відтепер вихованням шістнадцятирічного юнака займалася одна бабуся. Навчаючись в Ізмаїльській чоловічій гімназії, хлопчик вивчив німецьку та французьку мови, які згодом йому стали в нагоді в подальшій науковій кар'єрі.

Після війни Ізмаїл було включено до складу Румунії. В результаті навчання в гімназії стало вестися румунською мовою, що дало Віктору можливість розширити свої лінгвістичні знання. Останні чотири роки навчання він був першим учнем, що згодом дозволило йому здобути стипендію за кордоном.

Продовжити свою освіту він вирішив у Львові, який на той час входив до складу Другої Речі Посполитої. Вибір був не випадковий, оскільки на той час тут діяв авторитетний у Європі академічний університет Яна Казимира. Вступивши сюди, у вільний від навчання час Віктор знайшов добре оплачувану роботу тапера – грав на фортепіано під час демонстрації німих фільмів у місцевому синематографі.

Невдовзі студенту третього курсу запропонували постійну роботу в університеті – демонстратором на лекціях з неорганічної хімії. Так почалася його стрімка університетська кар'єра. Тут він пропрацював загалом 18 років, з 1923 по 1941, а з 1939 став професором цього вузу. Паралельно з цим із 1939 р. він був професором неорганічної хімії у Варшавському університеті.

1944 р. разом із сім'єю він переїхав до Кракова, а на початку 1945 р. перебрався до Варшави. У столичному університеті Кемула направив свої зусилля відродження хімічної науки. Так почалося нове життя для професора. З Варшавським університетом у Віктора Кемула пов'язана найзначніша сторінка його біографії. Після Другої світової війни його було обрано членом Польської академії наук (ПАН). Одночасно у 1952-1972 pp. він займався дослідженнями в інституті фізичної хімії ПАН. З 1955 по 1963 р. і в 1972–1974 рр. Кемула був президентом Польського хімічного товариства. А після закінчення терміну повноважень професор заслужив звання Почесного президента товариства.

У цей період його основні роботи були присвячені фізико-хімічним методам аналізу та фотохімії. Вчений зосереджувався на розробці нових напрямів у науці. Паралельно з цим Кемула був деканом факультету Варшавського університету, а після 1956 р. – проректором цього вишу. І хоча 1972 р. у віці сімдесяти років формально він пішов у відставку, але продовжував передавати свій досвід колегам.

З нагоди 70-річчя метра побачив світ спеціальний випуск міжнародного журналу «Аналітична хімія», який був заснований за участю професора Кемула в 1956 р. і в якому протягом 13 років він був редактором.

Розповідь про нашого земляка буде неповною без згадки про його різнобічні інтереси. Він був не тільки хіміком і великим експериментатором, але й майстрував складні інструменти зі скла, займався ремонтом старих годинників, цікавився двигунами автомобілів. Його інтереси сягали також області гуманітарних наук. Традиційними для метра були «музичні четверги». У ці дні разом із трьома друзями-професорами на фортепіано, скрипці, альті та віолончелі вони музикували у складі інструментального квартету.

До слова, професор часто відвідував філармонію, а також був членом товариства Баха у Лейпцигу. Останнім у світі контактом із музикою був для Віктора Кемула день 17 жовтня 1985 р. Під час концерту у церкві Святого Хреста у Варшаві, слухаючи «Реквієм» Моцарта, учений раптово відійшов у інший світ. Цього дня музика якимось незбагненним чином нерозривно переплелася з хімічною наукою. Завіса.

Дякую ксендзу Адаму з костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Ізмаїлі за допомогу у підготовці цього матеріалу.

Ігор ОГНЄВ.

На фото: юний Віктор Кемула (ліворуч) із приятелем на території колишньої Ізмаїльської фортеці.