Сьогодні, у передостанню суботу перед Великоднем, православні християни святкують одне з найяскравіших весняних свят – Лазареву суботу. Це свято є частиною Страсного тижня та служить мостом між підготовкою до найбільшого християнського свята та відзначенням дива воскресіння. Його святкування нагадує нам про цикл життя, про надію та силу віри, які є основою християнських цінностей.

Згідно з Новим Завітом, Лазар був близьким учнем і другом Христа, братом Марфи та Марії Магдалини. Його воскресіння Ісусом є одним із найважливіших чудес, описаних у Євангеліях – доказом сили віри та обіцянкою вічного життя.

За переказами, після того, як Ісус повернув його до життя, Лазар прожив ще 30 років і служив єпископом міста Кітіон на острові Кіпр. Саме ім’я «Лазар» сьогодні асоціюється зі здоров’ям і довголіттям, про цінність яких нам нагадує це свято.

У Лазареву суботу прийнято зривати зелені гілки верби. Ці свіжі гілочки – це не просто прикраса, вони символізують відродження природи та життя, яке настає після зими. З давніх часів верба асоціюється з родючістю та здоров’ям. Наступного дня, у Вербну неділю, ці гілочки прикрашатимуть наші домівки, символізуючи зустріч Ісуса Христа в Єрусалимі.

Нащадки болгар, які переселилися на південь Одещини два століття тому, у цей день дотримуються звичая, привезеного з Балкан їхніми далекими предками. Йдеться про обряд лазарування.

У лазаруванні беруть участь дівчата. До обряду починають готуватися під час посту, об’єднуючись в групи. Імпровізований дівочий гурт складається зі співачок та «шеталиц» – учасниць, які виконують спеціальний ритуальний танець. Одна з лазарок несе кошик з яйцями. Дівчата обходять село, заходячи в кожен будинок та співаючи пісню для кожного члена родини. Вважається, що будинок, у якому співали і танцювали лазарки, буде захищений від хвороб та «злого ока» протягом року. За звичаєм, господиня повинна дати дівчатам яйця (символ нового життя) та гроші, щоб будинок був повним. Коли лазарювання закінчується, лазарки ділять зібране між собою.

Традиція лазарування, або, як її називають у болгарських селах «лазаруване», у роки радянської влади на Одещині була майже забута. І тільки після 1991 року звичай, завдяки зусиллям ентузіастів, почав відроджуватися. На щастя, на той момент ще були живі бабусі, які самі брали участь у лазаруванні у 30-40 роки минулого сторіччя. Тож ще було кому передати онукам обрядові пісні, а подекуди й обрядові вбрання, разом зі знаннями, отриманими від власних предків.

Нагадаємо, раніше журналісти видання «Південь сьогодні» розповідали про проведення обряду «лазаруване» в селі Селіогло Арциизької громади, а також в селі Криничне Криничненської громади Болградського району.

А у вашому селі ходять лазарки? Розкажіть, а краще поділіться ще й фото та відео.

Діана ГЕРГІНОВА

Джерело: «Південь сьогодні»