У медичному закладі Державної прикордонної служби України на Одещині сьогодні працює лікар, шлях якого не вписується у звичні сценарії. Лейтенант медичної служби, стоматолог Костянтин Ігорович Мєсяць - приклад того, як людина може пройти крізь різні ролі на війні і повернутися до своєї справи, ще сильнішою і вмотивованішою.

Після п’яти років навчання та двох інтернатур він повернувся до рідного Ізмаїла. Працював у поліклініці, займався ортопедичною стоматологією, згодом поєднував роботу в кількох закладах із приватною практикою. Життя було стабільним, зрозумілим, з планами і розвитком.

Повномасштабне вторгнення він зустрів удома. Вже на другий день місто сколихнули ракетні удари.

«Було страшно. Діти злякалися, скло тремтіло. Спочатку допомагали як могли – волонтерство, дружина готувала для блокпостів, ми проходили базову підготовку, рили окопи… Але я продовжував працювати стоматологом. Лікував військових безкоштовно, часто – вночі».

З часом стало зрозуміло: цього недостатньо. Блекаути, обмежені можливості працювати і внутрішнє відчуття обов’язку підштовхнули до рішення йти служити.

Восени 2024 року Костянтин подав документи до ДПСУ. Але вакансій для медиків тоді не було.

Було інше.

Місце моториста.

«Так я став мотористом малих катерів», - з усмішкою згадує він.

Базова військова підготовка, наряди, спостереження, патрулювання на суші й воді, служба на дунайських островах. Побут простий і суворий: приготування їжі на вогнищі, постійний вітер і відповідальність за кожну зміну.

Особливо запам’яталися ті, хто завжди був поруч:

«На островах були собаки – звичайні дворняги. Вони щодня проходили з нами по шість кілометрів у нарядах. Наче теж служили разом із нами».

Був і майже символічний випадок:

«На блокпості зустрілися два стоматологи – один із Нацгвардії, інший наш. Обидва стояли на захисті країни, тимчасово забувши, що вони лікарі».

Попри те, що служба зовсім не була пов’язаною з медициною, його знання все одно ставали у пригоді – допомога побратимам, супровід хворих, підтримка в польових умовах.

Згодом Костянтин Ігорович дізнався, що звільнилося місце стоматолога. Не вагаючись, подав свою кандидатуру.

Шлях до цього був непростим — потрібно було вирватися зі служби на співбесіду, пройти погодження. Але керівник медичного закладу сам знайшов його.

«Спочатку я працював фельдшером – не мав військової кафедри, тому не міг одразу обійняти посаду стоматолога, яка була за штатом офіцерською. Їздив на полігони, супроводжував, допомагав. Але поступово повернувся до своєї професії».

Сьогодні він працює у сучасному, світлому стоматологічному кабінеті, який створювали фактично з нуля.

«Ми разом із колективом та керівництвом продумували все – від стерилізаційної до комунікацій. Зараз тут є все необхідне обладнання. Чесно кажучи, не кожен приватний кабінет має такі можливості».

Для нього не існує різниці між цивільною і військовою медициною:

«Пацієнт завжди залишається пацієнтом».

Але історії – інші. Глибші, складніші.

Він згадує молодого військового, який провів у полоні 22 місяці:

«Було дуже багато страхів. Він боявся навіть сісти в крісло. Половини зубів не було. Але поступово вдалося знайти підхід, встановити довіру. Це особливі моменти, які залишаються з тобою».

Історія Костянтина Мєсяця – ще й про те, як змінюється сама служба. Разом із людьми.

Сьогодні Державна прикордонна служба України не просто мобілізує, вона знаходить місце для професійного досвіду кожного.

«Кожен знає свої сильні сторони. І дуже часто саме спеціалістів не вистачає. Багато хто переживає, що не впорається. Але мій шлях і шлях моїх знайомих доводить: у війську потрібні всі – кожен за своїм фахом».

Сьогодні його мотивує робота, можливість допомагати і відчуття, що він на своєму місці.

«Після періоду без стоматології навіть було відчуття, ніби це відпустка. А зараз – навпаки, хочеться працювати без упину».

Його відповідь на запитання про мрію – така сама, як у мільйонів українців:

«Перемога. І щоб перестали страждати діти».

Справжня сила – у таких історіях. У людях, які змінюються, витримують і повертаються до свого. Бо кожен на своєму місці – це ще один крок до перемоги.