Ізмаїльська спортсменка Лумініця Румянцева – старший тренер юніорської збірної (жінки), очолила команду у 2026 році. Про виклики на новій посаді, особистий підхід до тренувань з дівчатами та підготовку до міжнародного турніру в Румунії, свої плани на сезон, а також про свою боксерську родину та одну ціль, яка їх всіх об‘єднує, наша землячка розповіла кореспонденту Федерації боксу України, передає видання «Південь сьогодні».

 – Луно Анатоліївно, перш за все, вітаємо Вас з призначенням на посаду старшого тренера юніорської збірної, що це означає для Вас?

 – Дуже велика відповідальність тепер лежить на моїх плечах. Тим не менш, мені було і приємно, і дуже хвилююче прийняти цю пропозицію. Я погодилась, бо моя донечка цього віку, мені комфортно бути поруч. Більшість дівчат цієї команди я знаю вже давно, вони прекрасні, працелюбні дівчата, і я думаю, разом ми досягнемо гарного результату.

 – Тренувати дівчат – це завжди по особливому, а тренувати ще й власну доньку.. Як поєднуєте материнство і тренерство?

 – Це трохи складно, бо ти боїшся десь не перегнути палицю. Ти хочеш зберегти стосунки мами і дитини, не втратити їх, але при цьому, ти маєш їй допомогти правильно розвиватись як спортсменці. Це не просто, але я люблю складні задачі. Мене це мотивує. Мені довіряють, мені довіряє моя дитина, і я не можу підвести її та всю команду.

 – Весь тренерський штаб – це чоловіки, Ви єдина жінка в команді. Чи складно працювати в такому колективі, чи навпаки легко?

 – Я хвилювалась через це, бо в історії українського боксу не було ще жінки-старшого тренера. Але все, що стосується роботи.. у нас все одразу пішло як треба. Ми зібрались командою, пройшлись по всіх пунктах. Я пояснила дівчатам, що я їх всіх люблю, але я вимоглива. Вони це прийняли. В нас зараз проходять перші збори, вони віддаються тренуванням і мені дуже комфортно. Я їм сказала, що я готова бути подружкою для них, психологом, але це все після тренувань. На тренуваннях ми всі віддаємось на 100%, бо нам потрібний результат. На рахунок чоловічого колективу, я дуже вдячна всім тренерам, бо вони мені підказують, підтримують. Вони більш емоційно стійкі. Я після перших тренувань морально була виснажена, вони мене заспокоювали, що «Луна, все буде добре». Я їм вдячна за підтримку.

 – Перший тренувальний збір разом, у якому настрої команда, і як Вам працювати з дівчатами цього віку, адже вони зараз дуже емоційні.

 – Так, це такий дуже делікатний вік. Але в мене є моя донька, і я знаю як правильно з ними комунікувати. Я в свій час теж пройшла це все: тренування, збори, змагання… тому, я до деяких моментів підходжу як жінка. Я не буду їх, наприклад, перед всіма «відчитувати», бо для дівчат це не приємно. Якщо мені щось не подобається, я підходжу і кажу, що «ти робиш це не правильно, якщо ти це виправиш, в тебе буде результат, якщо ні – результату не буде». Загалом збір проходить в гарній атмосфері, ми всі підтримуємо одна одну. Дівчата дуже старанні, вони все швидко схоплюють. Так, десь фізично вони поступаються, але вони дуже еластичні, дуже працьовиті.

 – Над чим потрібно зараз працювати найбільше?

 – Я б додала виносливості. Я розумію, що я не можу «переламати» дитину. Наприклад, у дитини є особистий тренер, який поставив йому свою «школу боксу», і я не маю права перевчати, «ламати» дитину. Я можу подивитись, яка сильна сторона цієї спортсменки, і таким чином, підказати їй, що потрібно додати. Загально, всій команді потрібно працювати над виносливістю, над вибуховою роботою, над реакцією.

 – За декілька днів команда вирушає в Румунію, на міжнародний турнір, чого чекаєте від цих змагань?

 – Для мене ці змагання нові, я раніше не була саме на цих змаганнях. Мені буде цікаво, турнір буде проходити у трьох вікових групах. Там буде Казахстан, Узбекистан, Японія – це достойні суперники, з якими буде не просто. Ми вже знаємо наших приблизних суперників, готуємось і ми готові. Дівчата вже боксували з цими спортсменками, ми зробили роботу над помилками, і я надіюсь, що там, де раніше був «прокол» в роботі, зараз все вийде. Ми працювали над помилками, і я вірю в нашу команду. Настрій гарний, всі фізично і морально готові. Як для початку сезону, я думаю, це буде не поганий результат.

 – Які плани на сезон загалом, які змагання можете виділити?

 – У нас планується Чемпіонат України, за його підсумками буде відбиратись основний склад, який поїде на Чемпіонат Європи. Головний акцент на ці змагання: Чемпіонат України, далі два збори і після Чемпіонат Європи. Чемпіонат Європи буде завершальна, головна крапка сезону – це буде підсумок нашої роботи.

 – Чемпіонат Європи відбудеться у жовтні, чи достатньо часу, аби підійти до нього якнайкраще?

 – Так, достатньо. Ми склали так план, аби на Чемпіонаті України, який пройде в липні, в Ужгороді відібрати команду. Там буде формуватись збірна – перші-треті номери. Далі буде збір, де вони будуть працювати з найкращими в своїх вагових категоріях. Буде збір ЗФП (загальна фізична підготовка), цей збір допоможе дівчатам вийти на пік фізичних можливостей, потім відпочинок і ще один збір, де ми будемо відточувати роботу в парах і готуватись до Чемпіонату Європи. Вони і не виснажаться, і встигнуть відновитись, бо в них такий вік, що якщо вони десь перетренуються, вони будуть виснажені, і це буде великий мінус. Все має бути в міру, аби, коли ми приїхали на Чемпіонат Європи кожна могла там відбоксувати на максимум своїх можливостей.

 – Як розпочалась Ваша історія в боксі?

 – У боксі я вже більше 20-ти років, я пізно почала займатись боксом, у 16 років. Потім я рано закінчила, через травму. А далі я присвятила себе материнству. Але мій вже, на жаль, покійний чоловік він теж тренер. У нас боксерська родина, я йому завжди допомагала на тренуваннях. Я працювала з малюками, доводила їх до певного віку і вже тоді з ними займався він, возив їх на змагання. В нас це працювало як конвеєр, все злагоджено, як одне ціле. Потім у 2019 році чоловіка не стало.. у нас залишилось двоє дітей, і зал, повний дітей, які тренувались і хотіли продовжувати заняття боксом. Мені було дуже важко зібратись, я не хотіла нічого. Але в один прекрасний день до мене прийшли мої діти, вони сказали «Луна Анатоліївна, досить, повертайтесь». Вони мене повернули в зал. У 2018 році старшій доньці було 8 років, молодшій 5. Ангеліна вже розпочинала свій шлях, займалась боксом. Тоді чоловік вже хворів, і він мені сказав: «Пообіцяй, що ти будеш її вести як боксера». Коли його не стало, я відправила її на танці, вона походила декілька занять і сказала: «Мам, я хочу займатись тим, що подобається мені, я хочу тренуватись». Я їй пообіцяла, що якщо в неї буде бажання, я її підтримаю, і ми будемо займатись боксом. Ось так ми і працюємо разом, в тандемі. Я дала слово чоловіку, і я маю це слово стримати. Я живу боксом, наша сім‘я цим живе.

 – Ви сказали, що ви тандем з донькою. В боксі багато історій, коли тандем батько-син досягають вершин, чи хотілось би увійти в історію як перший український тандем мама-донька?

 – Хотілось би. У доньки велика ціль у боксі, ми йдемо до цієї цілі. Тихо, разом йдемо до нашої мрії. І ми разом будемо робити все для цього. Зараз я вже тренер, і я для себе зробила позначку, що б я змінила, якщо порівнювати з тих часів, коли я займалась боксом. Мені тоді не вистачало підтримки, дівчата вони дуже чутливі, їх легко образити. І я зараз даю це своїй команді – цю підтримку. Як я й казала мають бути дружні відносини, не потрібно десь «перегнути», але при цьому не можна дати слабинку, треба працювати на результат. Вони дівчатка, зі сталевими кулаками, які можуть дати фору всім.

 – Що хотіли б побажати собі та всій команді на цей сезон?

 – Стійкості, аби дівчата ставили ціль і йшли до неї. Якщо є проблема, треба не опускати руки, вирішувати цю проблему і йти далі. Сьогодні погано, але завтра буде краще. Я завжди кажу: «Треба тримати кулаки біля підборіддя». В стійку стала, приймаємо удари і в відповідь пахаємо і робимо свою роботу. Ми все витримаємо, наші захисники та захисниці тримають фронт там, задля нас, для нашого майбутнього, і ми маємо працювати, аби не підвести їх. Треба працювати і з гарним настроєм та віддачею йти до своєї мрії.

Підготувала Діана ГЕРГІНОВА

Джерело: yug.today