Мало хто з ренійців знає, що наприкінці XVIII – на початку XIX століття їхнє місто могло отримати зовсім іншу долю. Замість звичайного портового містечка на Дунаї Рені мав перетворитися на Олександропіль – вірменську колонію з широкими торговельними привілеями, подібними до одеських. За цим амбітним проектом стояв впливовий вірменський князь, дипломат і фінансист Манук-бей Мірзоян. Чому цей грандіозний задум так і не здійснився – в матеріалі журналіста інтернет-видання «Махала». 

Хто такий Манук-бей

Ім’я Емануїла Мірзояна, відомого як Манук-бей, сьогодні мало що говорить пересічному ренійцю. А тим часом, це була одна з найяскравіших і найсуперечливіших постатей початку ХІХ століття.

«Манук-бей – видатний вірменин, впливова постать на Балканах, відомий державний діяч часів двох імперій – Російської та Османської. Він почав свою кар’єру купцем, а згодом став дипломатом, драгоманом – заступником міністра закордонних справ Османської імперії, міністром фінансів, статським радником, банкіром, великим землевласником, меценатом, який знався на багатьох темах та професійно володів шляхами вирішення різних питань. Універсальна людина, талант. Про нього наш туристичний «Клуб вихідного дня» дізнався ще в 2019 році, коли за порадою Ніни Іллівни Іванової, методиста Обласного центру національних культур в м. Рені, ми відвідали палац в м. Хинчешти, Молдова. Палац був на ремонті і ми потрапили туди тільки в 2025 році. На екскурсії нам розповіли, що Манук-бей був не лише політиком, успішним чиновником і підприємцем, а й великим мрійником. Але мрійником, задуми і плани якого завжди здійснювались за його наполегливість, знання та працелюбність», – розповідає директорка Ренійського історико-краєзнавчого музею, керівниця громадської організації «Наша спадщина-Рені» Галина Маратаєва. 

На екскурсії також йшлося про те, що він планував багато проектів, заснував великий маєток і палац у Хинчешти, заклав основи виноробства за французькою технологією, збудував шикарний на ті часи готель у Бухаресті та дитячий притулок у Кишиневі.

«Садиба Манук-бея чудова, багата. Для туриста саме те. Нас вразила її величність. Але ми почули сенсацію – найамбітнішим задумом Манук-бея було створення нового міста на Дунаї – Олександрополя. І це місто мало з’явитися на місці Рені», – підкреслює Галина Василівна. 

Проект, що випередив час

Після приєднання Бессарабії до Російської імперії в 1812 році Манук-бей побачив у цьому регіоні простір для масштабної економічної трансформації. Центральним елементом його задуму став проект створення нового портового міста поблизу тодішнього містечка Томарова, нинішнього Рені.

«Манук-бей подивився на розташування нашого міста як ідеальне з точки зору географії, торгівлі та міжнародного співробітництва: місце впадіння  Пруту в Дунай, а потім вихід до Чорного моря, близькість до Османської імперії та Балкан – хіба це не найзручніший  пункт торгівлі. У 1817 році він писав, що найбільш придатним місцем для розквіту нового міста, яке забезпечить швидкий приріст і джерела надійного добробуту, була б течія річок Дунай і Прут на місці Томарова чи Рені», – цитує Галина Маратаєва історичні документи.

Манук-бей задумав  не просто проект порту. Він мислив  стратегічно і хотів для нового міста створити унікальний статус.

«Представивши свій план імператорському двору  3 жовтня 1814 року, він докладно обґрунтував як економічні, так і політичні вигоди. Олександропіль мав стати відкритим торговельним містом із широкими привілеями, подібними до тих, що отримала Одеса. Він пропонував надати місту статус порто-франко, що дозволило б активно залучати міжнародних купців і забезпечити стрімкий розвиток експорту, насамперед зерна з півдня імперії – це можна прочитати в відкритих джерелах», – продовжує Галина Василівна. 

Проект вірменської колонії на Дунаї

Окрему увагу Манук-бей приділяв колонізаційній політиці. Він пропонував переселити до нового міста й навколишніх земель християн, насамперед вірмен, які опинилися в горнилі русько-турецьких війн в той час. 

«Вірменин планував,  що в Олександрополі оселяться представники його народу,  відомого як працелюбний народ і надійний партнер в справах. Також розглядалося грецьке, молдавське та інше населення. Переселенцям обіцялися податкові пільги, свобода віросповідання, право на вільну торгівлю та елементи самоврядування. Місто мало б отримати економічні пільги: купці – право вільної торгівлі в межах імперії, звільнення від подушного податку, рекрутського набору, підвозу припасів і постою для військових частин», – розказує директорка музею з посиланням на історичні документи, в яких йдеться про умови, які пропонував Манук-бей.

За проектом, місто в адміністративному плані мало підкорятися Бессарабському губернатору, але мешканці мали право на заснування свого магістрату зі всіма чиновниками і влада цього магістрату поширювалася б на 35 тисяч десятин землі. 

Манук-бей був готовий платити

Для реалізації проекту Манук-бей не обмежився словами – він заздалегідь підготував матеріальну базу і був готовий вкладати власні кошти.

Дослідники біографії та часів Манук-бею пишуть, що він до середини 1812 року викупив землі навколо запланованого міста. Загалом близько 45 тисяч десятин. Від імператора він просив виділити ще 35 тисяч десятин безпосередньо під забудову міста. Замість видатків на побудову міста Манук-бей пропонував надати йому ці землі і звільнити місто  від зобов’язань по постою для армії. Фінансову сторону Манук-бей також брав на себе. Він зобов’язувався п’ять років допомагати розвитку новоствореного поселення.

«За власний кошт він планував побудувати одну грецьку і одну вірменську церкви і поселити 50 родин відповідного віросповідання, заснувати два училища при цих церквах, а через п’ять років надати їм прибуток по 200 червонців кожній. Також він збирався спорудити міську ратушу, де б розміщувалася поліція, суд та інші органи влади, платити заробітну плату урядовцям міського магістрату, відшкодовувати канцелярські витрати. Манук-бей обіцяв подарувати колоністам землю, забудувати простір навколо міської площі та велику і дві другорядні вулиці, що вели до порту і карантину, двоповерховими кам’яницями, спорудити церкви у селах і навіть мечеть для мусульман, якщо їм буде дозволено жити у місті. Навіть питання будівельних матеріалів було продумане. Манук-бей брав на себе зобов’язання забезпечити місто Рені будівельним лісом, який належав йому в поселенні Хинчешти Оргеївського цинуту», – цитує Галина Маратаєва альманах «Південний захід. Одесика» (2012) Асоціації європейської культури «Золота акація».

Чому проект не здійснився

Здавалося, що проект міста, названого на честь імператора, мав усі шанси на успіх. Олександр І поставився до ініціативи з інтересом, неодноразово висловлював прихильність до Манук-бея, щедро нагороджував його. Однак на практиці реалізація застрягла в російській бюрократичній машині.

«Цей проект Манук-бея не зустрів особливого захоплення серед владних структур Російської імперії. Статс-секретар граф Іоанн Каподістрія скептично поставився до цих починань, сумніваючись, чи має особиста вигода Манук-бея забезпечити успіх цього починання. Рішення відкладалися, документи поверталися на доопрацювання, чиновники побоювалися надмірної концентрації приватної влади в руках однієї людини. Проект нового порту викликав і конкуренцію з боку Одеси, яка вже закріпила за собою статус головного південного торговельного центру», – пише альманах «Південний захід. Одесика» (2012) Асоціації європейської культури «Золота акація».

Попри це Манук-бей не зупинився. В очікуванні остаточного дозволу він активно розвивав регіон: засновував села, сприяв переселенню, прокладав дороги, фактично готуючи ґрунт для майбутнього міста.

«Рені він розглядав як природний осередок цього процесу і неодноразово наголошував, що саме тут природа визначила місце великого порту. Манук-бей встиг запросити вірменських колоністів до власного маєтку Хинчешти в Молдові і приїхало біля 40 сімей, які згодом утворили вірменську діаспору Молдови», – додає Галина Василівна.

Реалізацію проекту обірвала раптова смерть Манук-бея у 1817 році. Обставини його смерті залишилися нез’ясованими, що посилило підозри та легенди. Така  фігура  мала вплив на політики імперій і його смерть була комусь вигідна. Але смерть загадкова. До нього в маєток прихали російські офіцери і, смачно пообідавши, вийшли подивитись на коней, гордість Манук-бея. Хазяїн сам вирішив показати спритність улюбленців, сів верхи, проскакав певну відстань і раптово впав. Послали за лікарем, але той констатував смерть. Сказали, що серце. Але кров йшла горлом. І це «кров горлом» – не є типовим чи прямим симптомом серцевого нападу і тому причина смерті невідома. Цілком можливе і отруєння.

«Манук-бей був впливовою фігурою, пов’язаною з Османською та Російською імперіями, смерть його політично вигідною для певних сил того часу. Прямих доказів вбивства немає. Але без його зацікавленості, впливу, фінансів і політичної ваги ідея Олександрополя швидко втратила підтримку. Російська влада так і не повернулася до цього плану. Після смерті Манук-бею і його нащадки не взялись за цей проект», – розповідає директорка Ренійського музею. 

Садиба, яка могла бути і в Рені

Як було зазначено вище, нещодавно група жителів Рені, учасників «Клубу мандрівників вихідного дня», яким також керує Галина Маратаєва, в рамках проекту «Освітній туризм» побували в садибі Манук-бея в місті Хинчешти в Молдові.

«Чому ми обрали саме цей туристичний об’єкт? По-перше ми подорожуємо місцями, пов’язаними з історією України чи поблизу нашого краю. А коли стало відомо, що в Хинчешти отреставровано палац Манук-бея, то вирішили подивитися. А там, коли  дізнались про плани щодо Рені, то були шоковані, що місто наше мало б іншу долю і така садиба могла бути побудована і у нас», – пояснює Галина Василівна.

За її словами, садиба Манук-бея в Хинчешти – це справжня перлина архітектури початку ХІХ століття, яка вражає своїм розмахом і розкішшю.

«Це величний палац, побудований у стилі класицизму з елементами східної архітектури. Комплекс включав не лише житлові приміщення, а й господарські будівлі, винні підвали, парк, конюшні. Особливо цікаві підземні ходи садиби, які збереглися до наших днів. Палац відображав статус і амбіції Манук-бея – це була резиденція, гідна європейського аристократа. Саме таку садибу він планував створити і в Рені, якби проект Олександрополя здійснився. Говорять, що над будівництвом і оформленням палацу працювали архітектор італієць Олександр Бернардацци та художник вірменин Іван Айвазовський», – розповідає керівниця «Клубу мандрівників вихідного дня».

Доля вирішила, щоб проект перетворення Рені на Олександропіль залишився нереалізованим, але він став однією з найамбітніших приватних ініціатив модернізації Південної Бессарабії.

«Це була спроба далекоглядного випередження часу і створення найсучаснішого центру торгівлі, культури – спроба, якій завадили бюрократія, конкуренція (а може банальна заздрість) і рання смерть її автора. Рені не став Олександрополем, жив далі своїм життям, розвивався, і мало хто з мешканців знав, що міг би стати громадянином вірменської столиці Подунав’я. Минулого року ми писали про відвідування садиби Манук-бея та про плани цієї талановитої людини стосовно нашого міста. Дехто не вірив, дехто посміхався, а ми продовжуємо цікавитися темою мрії про вірменську колонію на Дунаї. Адже це частина нашої історії, яку важливо пам’ятати. Реформи і нові ідеї завжди рухають життя вперед, але історія вчить це життя не робити помилок», – підсумовує наша співрозмовниця. 

 «Ми ще довго в групі обговорювали поїздку до м. Хинчешти і дехто побачив в цій історії перехрестя з книгою Анн та Сержа Голон «Анжеліка» та, звісно, з відомим фільмом. Думаємо, що Манук-бей міг представляти небезпечність для російських владноможців, як колись Жоффрей де Пейрак для Людовика ХІV: держава в державі – то не є добре. Але це вже зовсім інша історія», – додала туристка, членкиня ради музею Галина Абрамова.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ. Історія нездійсненого Олександрополя нагадує: доля міст часом залежить не лише від географії чи економіки, а й від волі окремих людей, їхніх амбіцій, мрій і, на жаль, від того, наскільки довго їм судилося жити. 

Фото надані Ренійським історико-краєзнавчим музеєм.

Джерело: mahala.com.ua