Наприкінці жовтня капітан українського криголаму «Ноосфера» Андрій Старіш поділився у Фейсбук невеликим відео, знятим з борта судна у водах океану, з якого стало зрозуміло, що криголам вчергове прямує до української антарктичної станції «Академік Вернадський». Тоді ми запитали, чи видно вже пінгвінів, на що наш земляк написав, що «ні, поки що не дійшли». А на початку листопада, побачивши черговий міні-репортаж, на якому вже проглядався берег континенту, ми зв’язалися з Андрієм і попросили його відповісти на кілька запитань для наших читачів.

Про те, як Андрій Старіш став капітаном відомого у всьому світі українського криголаму, хто працює в екіпажі «Ноосфери», як досліджують водні глибини, хто засмагає на метеовежі та пірнає за мушлями до шельфу Південного океану, читайте в інтерв’ю видання «Південь сьогодні».

 –Андрій, у скількох з п’яти експедицій ви брали участь? І як ви потрапили до екіпажу наукового судна?

 – Я на борту «Ноосфери» з того моменту, як вона отримала цю назву. Тоді судно було в порту Чорноморськ. Я приїхав туди ще другим помічником. Мій колега, нині капітан «Ноосфери», з яким ми дуже багато років тому працювали у голандській офшорній компанії Fairmount, а потім розійшлися по різних компаніях, по різних куточках світу… Так ось ми з ним щось переписувалися, і він каже: «Ти не хочеш попрацювати на українському криголамі?». Я був трохи здивований, бо я не знав, що в Україні є криголам. Він каже, що от тільки пригнали британське судно James Clark Ross, назвали «Ноосфера», і потрібні люди на роботу. Побачити Антарктиду, щось нове для себе відкрити. Там ми ніколи не були, тож це було таке ідейне рішення – побачити таке, що не кожен може собі дозволити у житті. Я погодився, почав працювати. З другого помічника став старпомом. Тобто я був причетний до усіх експедицій. І ось вже другий рік – капітаном.

 – Скільки взагалі капітанів на «Ноосфері»? І скільки було за всю історію?

 – На сьогодні капітанів два – я і Павло Панасюк. Це останні два роки. Працював ще Олександр Гришко, він перейшов до іншої компанії. Я на той момент вже був довгий час старпомом, і до цього ще працював старшим помічником капітана в офшорних компаніях, тож мій досвід та документи якраз вчасно згодилися. І я замінив Олександра Гришка. Тож наразі два капітана, ми один одного міняємо і працюємо весь сезон в Антарктиці. Ну і не тільки.

– Наскільки я розумію, Павло Панасюк – одесит, а ви – з Кілії. Так?

– Так, Павло Панасюк одесит, але народився він у Чорноморську. Я народився в Кілії, багато часу прожив в Ізмаїлі.

– Ви якось одночасно працюєте на судні? Як це відбувається?

– Ні, ми один одного змінюємо, у нас контракти, як у всіх моряків. На судні, як і на інших, одночасно перебувають капітан, старпом, другий помічник, третій помічник, рядовий склад…

– Є ще в екіпажі одесити, хлопці з наших країв?

– Ну з наших країв відсотків сімдесят-вісімдесят екіпажу десь… В основному це взагалі наші хлопці. У нас тільки два мотористи-індуси. А так всі українці, і всі десь з Одеси, з Одеської області. Бо ми ж найбагатший на моряків регіон.

– Що вам найбільше запам’яталося з попередніх експедицій в Антарктику? Чи може з найпершої – момент, коли ви на власні очі побачили цей край?

– Кожна експедиція відрізняється від попередньої. Кожна особлива по-своєму, тому що кожен рік ми заходимо в інші місця, робимо різні наукові дослідження, вивчаємо нові, як для нас – моряків, моменти. Навігація у першому льоду, між айсбергами, де ніколи гідрографію не робили… Таке завжди присутнє. Ну а перше враження – це щось неймовірне. Таке побачити! Це велична тиша, такі нереальні гори, вкриті протягом мільйонів років снігом! І це вкрай зворушливо, хочеться кричати від радощів. А хочеться і мовчати, і перейнятися цією тишею. Це не передати словами. Це хочеться замовчати, зафіксувати в собі і максимально запам’ятати. І хочеться виказати це вголос, але не порушити цю тишу.

– І повітря, мабуть, таке, що й ніде такого немає?

– Ну взагалі так, найчистіше. Тут немає ніяких заводів, нічого. І максимально все суворо в плані біологічного захисту. Тут купа правил щодо суден, щодо поведінки людей, які тут знаходяться… Тож і вчені, і ті судна, які тут ходять, максимально усіх цих правил дотримуються. Тому й маємо тут, як то кажуть, таку собі цілину.

– Якою була ваша цьогорічна подорож? Пишуть, що вам довелося оминати шторм.

– Загалом цей маршрут був класним. Вчені, які були на борту, дуже задоволені. Хитавиці, як такої, прямо критичної, не було. Була нормальна погода. За час переходу у сімнадцять днів, ми тільки два дні впіймали хвилю у два-три метри. Але в нас система стабілізації качки, тож вона відчувається більш-менш пасивною. Тож загалом супер. І пролив Дрейка теж пройшли ідеально. Ну ми моніторимо погоду, тож всі циклони якось намагаємося оминати, обходити, або проходити десь по краєчку, щоб не було великої девіації від прямого маршруту. Загалом відпрацювали так, як маємо. Тож все вийшло класно.

– На борту «Ноосфери», окрім наших вчених, часто бувають іноземні. Зрозуміло, що екіпаж не часто, але все ж з ними спілкується. Як вони ставляться до того, що зараз відбувається в Україні? Що кажуть?

– Ну взагалі, ми коли в Антарктиці, то працюємо по дванадцять годин. Це посилені вахти, які несуть одночасно два офіцери. І вчені вони теж працюють, намагаючись зробити максимум. Тож багато часу на розмови, якісь історії немає. Коли ми йдемо з точки А в точку Б, вони теж максимально забирають цей час на те, щоб відпрацювати «свою науку». А якісь короткі розмови, авжеж, бувають. Якось про плани, маршрути, зроблену роботу. А стосовно ситуації в Україні, вони в шоці з того, що ця війна досі триває. Що у двадцять першому столітті суперечки вирішують «кулею», а не «документом». Так, співчувають, розуміють ситуацію. Але багато не висловлюють. Намагаються підтримати якось – словом, ділом… Але ми в своїй шкурі, вони… Ми в різних колабораціях. Працюємо і все.

– Якось писали, що «Ноосферу» відвідав американський режисер Лев Шрайбер. А доводилося приймати на борту якихось зірок, відомих людей, посадовців?

– Ну фільми у нас знімали репортери різні, ви про це знаєте. Ну ось зараз Птушкін представив свій фільм. Крутий! Лев Шрайбер, так він був. Він заходив до Антарктики на яхті. Це був не мій шіфт, я тоді був у відпустці. Ну привітався з хлопцями, подарував там усякі символічні подарунки, зробив пару фоток. Просто візит. Зірки мандрують тут і на «пасажирах», і на яхтах. Звичайно у відкритих водах, де немає льоду, айсбергів. А взагалі на «Ноосферу» здійснюється небагато візитів. Здебільшого це в портах. Приходять люди з нашого українського комьюніті. В Кейптауні, де ми стоїмо, приходять дуже часто. Підтримують символічними подарунками. В Пунта-Аренос консул наш приїздив, посол з дружиною. Він був з візитом у Чілі і заїхав до нас. А так щоб зірки… Ось репортери – так. Sesi TV у нас в тому році були, два репортери. Якось так.

– А як довго триває кожна експедиція?

– Взагалі по різному. Цьогоріч ми дуже рано вийшли, ще в жовтні. І маємо завершити сезон десь у травні. Це все залежить від завдань. Надали науковий план – ми маємо його відпрацювати. Ну і ряд станцій, які ми маємо забезпечити усім необхідним, паливом, виконати зміну екіпажу. Все залежить від того, як ми закінчимо. Завжди є якісь нюанси, які забирають час. Ну працюємо поки що за графіком, тож маємо закінчити вчасно.

– А попередні експедиції були коротші?

– Ну ця має бути довша десь на місяць. Попередню ми закінчили наприкінці березня, і пішли вже до Кейптауну на ремонт, на підготовку до наступного сезону.

– Тобто сезон в Антарктиді – це зима? Точніше, літо?

– Так, тут трошки все по-іншому. В нас зима, а тут літо. Зараз тут починають цвісти мохи всілякі. Більш так дружелюбна погода, менше льоду. А у березні вже шторми за штормами, все обмерзає, температура дуже швидко падає – кінець сезону, розпочинається антарктична зима. В той час працювати вже не дуже.

– Наскільки вам там зараз холодно? Ви все ж людина південна, звикли до теплого українського клімату.

– Ну ми тут гріємося. В нас все добре, працюють усілякі колорифери, каміни. А взагалі у нас комфортна суднова система, у нас на борту 22-24 градуси. А за бортом мінус п’ять. Тож ми себе комфортно почуваємо. А щоб вийти на палубу, то так – три-чотири шари одягу, від термобілизни до верхнього шару з вітровологозахисних матеріалів, тож комфортно.

– Прогулятися берегом можна, чи у вас теж на це немає часу?

– У мене це виходить може раз на сезон. І то не завжди. Але буває й таке, як зараз. Ми наразі перебуваємо на станції «Арцтовський», це польська станція. Тут була гарна погода, і вони «зодіаками» вивезли частину екіпажу на невелику екскурсію, на пару годин. Тож люди походили, погуляли, зробили фото. Землю помацали, так би мовити. Таке буває. На «Вернадському» ми щороку робимо такі екскурсії для тих, хто в екіпажі вперше, вони стовідсотково їдуть. Хто хоче, може поїхати ще раз.

– Кажете, землю помацали. А вона там є, та земля? Чи все в снігу?

– Земля є, землі багато. І зараз все відтануло, і більше видно вулканічний такий, гірський, кам’янистий ландшафт. А ще два тижні тому тут все було у снігу, лише маленькі частинки, де льодовики сповзали, там було видно голу скалу. А так, ну так, було засніжено.

– Найчастіше на сторінці станції у Фейсбук публікують фото пінгвінів і розповіді про них. А хто там ще цікавий мешкає, за ким ви спостерігаєте, за ким найцікавіше спостерігати?

– Ну це наші полярники спостерігають, моніторять колонії, рахують… Вони знають їхню кількість, відстежують міграцію цих пінгвінів і інших тварин. Там є морські слони, морські леопарди, тюлені звичайні, тюлені-крабоїди. У нас було таке, що слониха залізла прямо до станції, там метеовишка така, як горбок, і вона пару днів там просто засмагала. Дуже багато різних китів і інколи косатки заходять. Але косатки вони стайні, пополювали і пішли. Їх побачити можливо, ми бачимо кожен сезон, але ось цього разу ми тут вже майже місяць, але ще ні разу мені не траплялися.

– Ви можете розповісти про завдання, які виконує цьогорічна експедиція?

– На цей сезон заплановано багато міжнародних досліджень. Вивчатимуть зміну течій, гарячі хвилі, які зустрічаються у частині Антарктики невідомо звідки. За планами є геологічні підводні роботи. Це відбори гірських порід, усяких осадів. За їхніми шарами вивчають зміну клімату в Антарктиді. Біологи теж вивчатимуть донні проби, тварин, рослини, що ростуть у придонних шарах води. Мушлі всякі. За тим, як мушля росте, вони вираховують, скільки вона там живе. Скелети трапляються… Метеорологічні зонди будуть запускати в атмосферу для вивчення зміни погоди. Цьогоріч тут працюватимуть Україна, Польща, Мексика та Колумбія. Тож буде цікаво. Ми десь місяць будемо вглиб Антарктики заходити. Десь аж до Маргарет Бей, це від «Вернадського» ще десь миль двісті-двісті п’ятдесят.

– Усі ці мушлі зі скелетами з дна дістають якісь роботи? Чи хто пірнає?

– Ні, у нас є спеціальні лебідки з довгим тросами, там чотири з половиною, п’ять, сім тисяч метрів. І для кожного виду роботи різне обладнання. Для проб ґрунту – корер. Це така труба, вона як хлопавка спрацьовує, її втикають у дно і виймають частину ґрунту. CTD, це типу великої клітки з балонами, їх там дванадцять чи п’ятнадцять штук, вони теж відбирають частину води, частину ґрунту придонного, і частину рослини та живності, що там є. Там різні прилади для різних умов та різних проб.

– Ви робите для себе якісь фото, відео? Можете поділитися.

– Так, але коли навігація, коли багато льоду, то… Робимо фото, але не часто. А так звісно.

– Питання, яке зараз часто лунає у соцмережах: «У нашій зараз складній ситуації, коли людям на голови летить, нащо ця експедиція потрібна?». Як би ви на нього відповіли?

– Ну це питання, яке ставлять і щодо нас, моряків, на «Ноосфері», і щодо вчених. Але є декілька таких важливих нюансів. Наша країна, беручи участь у цій експедиції, у розвитку світової науки, стає міжнародним партнером у Договорі про Антарктику. Ми зараз на рівні з іншими країнами, можемо голосувати, маємо право сказати своє слово у цьому союзі. Нас вже не вважають країною третього світу, а розглядають як наукового партнера. Це один такий вагомий момент. Далі – ми в першу чергу наукове судно. І ми возимо людей на станцію не для того, щоб вони там просто сиділи. Вони там займаються дослідженнями. І ці відкриття, кооперація в роботі з іншими країнами, дослідження, результатом усього цього стає виробництво нових ліків, нових приладів для досліджень, їхня модифікація. Це спільна праця з усім світом. Ми виходимо на глобальний рівень! Завдяки тому, що один «човен» та одна група вчених працює, ми маємо статус у світі. І ще, ми ж працюємо з іншими станціями. І ця співпраця, вона і в інших галузях. Вона збільшує підтримку з інших країн, партнерську підтримку. Ми їх у чомусь підтримали, вони – нас. І це і співпраця, і волонтерство. Ми з поляками співпрацюємо постійно, і вони в свою чергу підтримують наших вчених з їхніми розробками. Ми – такий маленький осередок. На великому тлі це так, дрібниця, але ми лишаємо великий науковий слід.  

 – Що б ви зараз, у ці складні часи, побажали б своїм землякам та усім українцям?

 – Сили, єдності та віри в Перемогу.

Джерело: yug.today, Діана ГЕРГІНОВА