Ревнощі — природне почуття, яке глибоко вкоренилося в людських стосунках і виконує функцію еволюційної адаптації. Вони допомагають контролювати партнерські взаємини та зменшувати ризики «невірного» інвестування у чужі гени. Подібні прояви зустрічаються не лише у людей, а й у багатьох тварин, від моногамних лебедів до морських слонів, які оберігають свої гареми.

Про це розповів антрополог і науковий популяризатор Сергій Клемін, пише видання nauka.ua.

Генетичне виявлення невірності

Сучасні ДНК-тести показали, що чоловіки часто виховують дітей, які їм генетично не належать, навіть не підозрюючи цього. Американське дослідження під керівництвом Ешлі Шепард з понад тридцятьма учасниками свідчить, що дорослі діти у таких сім’ях відчували більше смутку, гніву та втрати, а не здивування чи полегшення. Таким чином, ревнощі з давніх часів слугували інструментом контролю партнерів, знижуючи ймовірність витрат часу і ресурсів на чужі гени. Водночас неконтрольовані прояви ревнощів можуть бути деструктивними.

Демонстративні сигнали власності

Представники багатьох видів, включно з людьми, демонструють своє право на партнера через сигнали конкурентам. Словесні прояви можуть включати публічні заяви про законність відносин, фізичні — обійми, тримання за руки чи спільні фото в соцмережах. Такі дії ефективно відлякують потенційних суперників і підкреслюють, що партнер зайнятий. Люди й тварини використовують ці сигнали як засіб збереження відносин і контролю соціального простору.

Пильність та «патрулювання» території

Ще одним механізмом є постійне спостереження за партнером. У тварин це проявляється в охороні гарему чи території: морські слони, павіани гамадрили та самці комарів-товстоніжок активно слідують за самицями, відлякуючи конкурентів. У людей це аналогічно перевірці месенджерів, соцмереж або дзвінків у несподіваний момент. Еволюційний психолог Девід Басс зазначає, що така пильність допомагає виявляти ознаки обману і може бути корисною в певних умовах.

Біологічна роль ревнощів

Власницька поведінка серед тварин має логіку: чим більше самець інвестує ресурси у партнерку, тим сильніше він прагне захистити її від конкурентів. Схожа мотивація характерна і для самок, які теж зацікавлені в збереженні союзу. Моногамія серед тварин рідкісна — навіть у орлів, лебедів та лелек трапляються зради. Ревнощі та охорона партнера виступають біологічною адаптацією для захисту репродуктивних інтересів.

Ревнощі у первісних людських спільнотах

У кам’яну добу парні стосунки були менш поширені. Жінки могли вступати у статеві контакти з кількома чоловіками заради благополуччя племені, а чоловіки віддавали перевагу інтересам групи. Звичай гостинного гетеризму передбачав статеві контакти незнайомця із дружиною чоловіка для змішання генів, що не викликало ревнощів і сприяло генетичному здоров’ю популяції.

Сучасний підхід до ревнощів

У сучасному світі прояви ревнощів залежать від соціального контексту: статусу суперника, довіри, тривалості дружніх зв’язків та культурних норм. Поширення моногамії та осілий спосіб життя сприяли посиленню ревнощів, проте надмірне стеження та контроль шкодять стосункам. Психологічний комфорт, довіра і взаємна повага стають основою здорових партнерських відносин, тоді як постійний контроль веде до конфліктів.

За його словами, ревнощі — це не лише людська вада, а комплексна еволюційна адаптація, яка допомагала зберегти партнерські зв’язки та гарантувати репродуктивний успіх. У сучасних умовах важливо контролювати це почуття і будувати стосунки на довірі, розумінні та взаємоповазі, щоб ревнощі працювали на користь партнерства, а не руйнували його.