Як відомо, одним із найбільших за своїми масштабами та глобальним щодо охоплення конфліктів ХХ ст. була Перша світова війна, яка тривала з 28 липня 1914 по 11 листопада 1918 р. Не залишилася від неї осторонь і прикордонна Бессарабська губернія.

Слід зазначити, що спочатку Бессарабії першому етапі війни відводилася роль глибокого тилу. Саме тоді вона стала базою постачання для союзної Сербії, яка протистоїть Австро-Угорській імперії. Однак волею долі до кінця війни наш регіон перетворився на прифронтову смугу і став тилом Румунського фронту. На південно-західному російському кордоні (вздовж низовин Дунаю та Пруту) планувалося розгорнути армійські частини. При цьому серйозним противником тут вважалася румунська Дунайська флотилія, у складі якої було кілька потужних моніторів австро-угорської споруди. Словом, гирла Дунаю приділяла особливу увагу. Для спостереження його російське командування виділяло значні сили, зокрема навіть кілька застарілих броненосців. 3 серпня 1914 р. на Нижньому Дунаї російським командуванням була сформована Експедиція особливого призначення (ЕОН) на чолі з капітаном I рангу Михайлом Веселкіним. Її завданням стало постачання Сербії зброєю, амуніцією, продовольством та ін. Другим завданням стало будівництво різних інженерних споруд на Нижньому Дунаї вздовж кордону з Румунією. Зокрема, біля злиття Дунаю з Прутом, біля села Джурджулешти, спорудили потужну батарею, яка мала контролювати стратегічно важливу ділянку річки між Рені та Галацем. Також навпроти Ферапонтова монастиря (територія сучасної Новосільської сільської ради Ізмаїльського району) до берега Дунаю підвели дамбу і побудували понтонний міст через річку там, де була переправа через Дунай в 1828 р. – у разі необхідності вступу російських військ у Румунію. Це планувалося і у випадку спільних з Румунією дій проти Туреччини. ЕОН отримала у своє розпорядження 3 великі товарно-пасажирські пароплави, 11 буксирів, понад 130 барж і шаланд. А вже 30 вересня 1914 р. до Сербії вирушив перший караван з 7 пароплавів і 16 барж, які везли дві важкі гармати, 1000 снарядів для них, 13 тис. снарядів для польової артилерії та різні військові запаси. Російські каравани продовжували постачати дружню Сербію до осені 1915 р., доки у війну за Німеччини вступила Болгарія. Подальша доля ЕОН виявилася трагічною. Частина особового складу залишилася у Сербії та була змушена прориватися до Салоніки. Невелику частину судів експедиції було захоплено Болгарією чи інтерновано у Румунії. До 1917 р. ЕОН розформували. На початку листопада 1915 р. у регіоні побував імператор Микола ІІ. З Одеси він вирушив поїздом до Рені. Саме в цьому містечку на межі імперії государ остаточно відмовився від ідеї десанту до Туреччини. Влітку 1916 р. Румунія вступила у війну за Антанти. Однак, хоч румунська армія і налічувала понад 650 тис. осіб, на практиці вона виявилася небоєздатною. Вже за кілька тижнів після початку операцій румунські війська зазнали принизливої ​​поразки. 7 грудня того ж року німецькі частини зайняли Бухарест. Під час боїв у Румунії на Дунаї з'явились російські військові кораблі. Одним із них стала канонерка «Донець», побудована ще у 1880-х роках. До кінця 1916 р. залишки румунських військ відступили до Молдови. До них допоможе російське командування направило свої війська – Дунайську армію, 6-ту армію з гарнізону Петрограда, 4-ту, зняту з Західного фронту, і 9-ту – з Південно-Західного. Було утворено Румунський фронт під командуванням генерала Щербачова. Лінія фронту стабілізувалася румунсько-австрійським кордоном у Молдові, потім Дунаєм – до моря. Уздовж кордону протиборчі сторони поділяв Дунай, форсувати який німці та болгари не наважилися. У цей час російські міста Ізмаїл, Рені, Кілія та Вилкове зазнали регулярних артилерійських обстрілів і бомбардувань з повітря. Румунська річкова флотилія базувалася у Галаці – своєрідному анклаві неокупованої румунської території. Російська Дунайська флотилія зосередилася Ізмаїлі. Російська 6-а армія займала фронт від Сальчіа в Румунії до Кислиць поблизу Ізмаїла. Від Ізмаїла до Чорного моря стояла Дунайська армія. У нашому місті та його околицях розташовувалися 115-та та 124-а піхотні дивізії, Окрема морська Балтійська дивізія. Окрема Балтійська морська дивізія діяла у районі гирла Дунаю. До розвалу Румунського фронту вона входила до складу Загону оборони Дунаю та дунайських гір. У цей час на півдні Бессарабії у всіх на слуху було ім'я відважного офіцера - командира 2 полку Балтійської морської дивізії Михайла Жебрак-Русановича. Віце-адмірал Дмитро Ненюков у мемуарах, присвячених опису бойових дій на Дунаї в 1916-1918 рр., так згадував про цю людину: «Поодинокі сміливці перебували у всіх частинах, але особливо багато захоплював командир 2-го полку полковник Жебрак. Незважаючи на свою поранену ногу, він завжди сам брав участь у всіх

вилазки, і завжди вони супроводжувалися успіхом». В історію цей офіцер увійшов ще як творець на початку 1918 р. в Ізмаїлі офіцерського добровольчого загону свого імені. Він був утворений на базі дивізії у складі 130 осіб. Зовсім не випадково цю людину по праву називають одним із засновників Білого руху. Однак повернемося до подій початку 1917 р. Незважаючи на те, що активні бойові дії на Дунаї не велися – супротивників розділяла річка, наші війська зазнали серйозних втрат. Зокрема, у 36 батальйонах, розквартованих біля Ізмаїла, втрати вбитими, пораненими та хворими становили 7 200 осіб. У секретній доповіді на ім'я начальника Окремого загону оборони усть Дунаю та дунайських гирл 18 лютого 1917 р. старший радник доктор Краснопєвцев повідомляв: «у перші п'ять днів (лютого) загальні втрати обчислюються 25% особового складу». Регулярні німецькі нальоти та артобстріли тероризували місцеве населення півдня Бессарабії. Наприклад, 29 липня 1917 р. одна з кишинівських газет повідомляла: «На околицях Ізмаїла два ворожі аероплани скинули 18 бомб. Вбито трьох, поранено п'ятьох, у тому числі одну жінку та чотирьох дітей. Зруйновано частину стіни старообрядницької церкви». Втім, занепокоєння оборонців викликали не лише дії ворожої авіації. З повідомлення газети «Новий Час»: «11 грудня (28 листопада) 1914 р. турецький загін у 23 особи, що висадився в Бурнасі (Ізмаїльського повіту – І.О.), затриманий за 6 верст від Тарутіна». Подібні повідомлення в російській пресі в ті дні були часті. Однак зустрічалися і подібні факти: «В Аккерманському повіті Бессарабської губернії німці-колоністи привітно прийняли турецький десант і допомогли йому пробратися в глиб повіту». У 1917 р. активні дії на Румунському фронті велися лише у Молдові. У самій Бессарабії під час бойових дій активно добудовували залізницю від Бессарабської до Аккермана. Вже 1916 р. її продовжили до Бугаза – до Цареградського гирлу Дністровського лиману. З іншого боку, туди підтягли залізницю з Одеси, а через гирло навели понтонний міст. Це значно полегшило постачання військ Румунського фронту. Ситуація ускладнювалася тим, що головна база російської Дунайської флотилії - Ізмаїл, не мав залізничного сполучення, і всі вантажі туди доводилося перекидати путівцями гужовим транспортом. За даними сучасних істориків, за роки війни в армію було призвано понад 300 тисяч жителів Бессарабії. Крім того, десятки тисяч людей були зайняті на роботах по зведенню укріплень – окопів, батарей, гребель, а також брали участь у «гужевій» повинності та будівництві залізниць. До сьогоднішнього дня дійшли списки поранених, які зникли безвісти та загинули мешканці Бессарабської губернії. Серед них було чимало мешканців нашого міста та Ізмаїльського повіту. Наприклад, рядовий з Ізмаїла Омелян Андріянов був поранений, рядовий Мойсей Андрєєв із села Чичма Ізмаїльського повіту загинув, ратник Костянтин Альда (містечко Леово того ж повіту) отримав контузію, рядовий Василь Афанасьєв (с. Шикірлі Китай) потрапив у полон. Списки налічували багато сотень наших земляків. На початку 1918 р. Румунський фронт припинив своє існування. Російська імперія розвалилася. Залишилися лічені дні до окупації Бессарабії колишніми союзниками Півдні.

Ігор ОГНЄВ.

Джерело: Измаил: дела давно минувших дней, Ігор Огнєв