Сім'я етнічних греків Захаріаді справді внесла неоціненний внесок як у розвиток Ізмаїла, так і у долі жителів південного краю. Один із них двічі обирався Ізмаїльським міським головою наприкінці XIX ст., інший був головою неодмінного земського комітету у південному місті на Дунаї, третій займався виноградарством, четвертий багато сил віддав боротьбі з комахами-шкідниками у південній Бессарабії.

Однак давайте звернемося до предісторії. У середині ХІХ ст. сім'я Захаріаді на чолі з батьком – священиком Захарієм – переїхала з Греції до Бессарабії, щоб розвивати свій торговий бізнес. Відомо, що у нього було двоє синів – Георгій та Олександр. Георгій Захаріаді займався продажем пшениці. Його дружиною була донька ізмаїльського мещаніна Антона Хаджіогло – Софія. Олександр Захаріаді був одружений на Ганні, доньці ізмаїльця Єнакія Федоріді. З архівних документів дізнаємося, що у 1851 р. Олександр займав пост ратмана* Ізмаїльського міського магістрату.

Після завершення Кримської війни у 1856 р. південну Бессарабію, включаючи Ізмаїл, було передано васалу Туреччини – Молдавському князівству. Захаріаді негативно поставилися до цієї зміни і виявилися однією з головних сил регіону, що відстоювали інтереси Росії в Ізмаїлі.

Наприкінці XIX – початку XX ст. як державні, дипломатичні, військові, господарюючі та релігійні діячі заявили про себе сини Олександра – Захарій, Іван, Павло, Костянтин та Олександр. Нажаль, нічого не відомо про доньок: Амалію, Марію та двох Єлизавет.

У підготовці цієї публікації мені дуже допомогло дослідження, проведене Альоною Акчебаш, співробітницею музею Придунав'я, а нині викладачкою Ізмаїльського гуманітарного університету. За її словами, всі брати, найвищою мірою були порядними та коректними людьми, а також видатними громадськими діячами півдня Бессарабії.

Відповідно до Берлінського договору, Південна Бессарабія у 1878 р. було знову передана Російській імперії і увійшла до складу її Бессарабської губернії. За сприяння російським інтересам сім'я Захаріаді отримала подяку від російського імператора Олександра II.

Захарій Олександрович Захаріаді довгий час керував роботою земської управи Ізмаїльського повіту. Був головою неодмінної земської ради, землевпоряджувальної комісії, а також головував у опікунській раді жіночої гімназії Ізмаїла.

У 1892 р. він балотувався на посаду міського голови Ізмаїла, але його кандидатура не була затверджена губернатором через порушення у порядку голосування.

Іван Олександрович Захаріаді у 1905 р. побудував винзавод-сховище у с. Чумай на півдні Бессарабської губернії – велике на той час підприємство. Воно було включено до загального реєстру підприємств Російської імперії, що дозволило поміщикам вино та іншу продукцію постачати великими партіями як на внутрішній, так і зовнішній ринки через залізничну станцію Гречени, а також через порти Рені та Галац.

Іван Олександрович двічі обіймав посаду міського голови Ізмаїла (з травня 1892 по листопад 1899 р.). Очоливши місто, він спрямував свою енергію на здійснення низки інфраструктурних і благодійних проектів. Івану Захаріаді належить ідея реконструкції будівлі міської управи, яка згодом стала одною з найкрасивіших у місті.

Він був попечителем Ізмаїльської чоловічої прогімназії. З його ім’ям пов’язані не лише поява у місті першої народної бібліотеки та будівництво низки громадських приміщень, а й благоустрій центральної частини Ізмаїлу. Як і багато інших грецьких купців, він виділяв значні суми з власних коштів на допомогу бідним, хворим, сирітам Ізмаїла.

Про дім Івана Олександровича в свої книзі «Затопленный собор. Найденный собор» писала його онучка Олександра Захаріаді: «Для меня дом дедушки та бабушки был похож на храм. Там были высокие окна и двери, большие комнаты с резной деревянной мебелью. Изысканными были столики-подставки в восточном стиле, украшенные слоновой костью и кулонами. На стенах было множество картин и золотых икон. Дополняли интерьер бронзовые статуи и экзотические растения. Я очень любила комнату, где был стереоскоп, с помощью которого можно было увидеть трёхмерные роскошные изображения со всех уголков мира».

Олександр Олександрович Захаріаді у 1877 р., під час бурхливих подій, підтримав російські імператорські війська і надавав їм значну фінансову допомогу у Ізмаїлі. Він був великим землевласником, займався виноградарством у південній Бессарабії. Жертвував на благодійність під час Першої світової війни: профінансував створення плавучого шпиталю Червоного Хреста «Сестриця», при цьому зробив одну з найбільших пожертв, а «для шпиталів підніс шість племінних тірольських корів». Олександр був надзвичайно гостинний, зокрема, у роки Першої світової війни приймав членів російської Експедиції особливого призначення на чолі з адміралом Веселкіним.

Костянтин Олександрович Захаріаді також був великим землевласником на півдні Бессарабської губернії та засновником сімейного будинку, брав участь у земському управлінні. В Ізмаїлі була грецька Благовіщенська церква, в якій блищав хор, керований мадам Аспазією Захаріаді – дружиною Костянтина Олександровича. Свого часу вона закінчила Віденську консерваторію. Усі концерти, вечори, бали, організовані та керовані мадам Захаріаді, проходили з величезним успіхом.

Павло Олександрович Захаріаді ставвідомим французьким вченим, професором. Втім, він не забував і про свою малу батьківщину, де «акцентував увагу на очищенні [Бессарабського] краю від комах-шкідників».

Троє братів – Олександр, Павло та Костянтин володіли великими статками, а також маєтками в селах Чумай і Томешті Кагульского повіту. На цих землях їм вдалось організувати гарно розвинуте сільськогосподарське підприємство, яке мало молочноскотарський напрямок. Молоко та молочні продукти збували як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках. Особливим попитом користувалися французькі, голландські та швейцарські сорти сирів. Розводили на маєтку також овець. Масло та бринзу відправляли до Одеси та частково на експорт – до Греції й навіть до Єгипту.

Захаріаді зберігали свій вплив в Ізмаїлі та його околицях до Громадянської війни. Під час цієї війни Чумайська економія була спалена більшовиками, «виноградники знищені, величезні погреби найкращих вин французьких лоз пограбовані». Однак невдовзі власники економію відновили.

У румунський період (1918–1944) господарство Захаріаді, тобто чумайська економія, була поділена між членами сім'ї. За радянських часів на землях маєтку було створено радгосп «Чумай», який продовжив закладені Захаріаді традиції виноробства.

***

19 лютого 2016 р., в рамках «кампанії з декомунізації» в Україні, на честь одного з п'яти братів Захаріаді – Олександра в Ізмаїлі було названо вулицю (колишня вул. Чапаєва). При цьому під час перейменування місцева влада, мабуть, помилково називала його колишнім міським головою.

В Ізмаїльському історико-краєзнавчому музеї Придунав'я як експонати вже понад 20 років зберігаються предмети меблів іншого представника династії – Костянтина Захаріаді.

На зруйнованому у середині 1980-х рр. Великому міському цвинтарі розташовувалася сімейна усипальниця династії Захаріаді. Щоправда, хто зі славного сімейства там був похований, ми, швидше за все, вже не впізнаємо.

*Ратман – виборна особа міських магістратів (ратуш) у Російській імперії у XVIII–XIX ст.

Ігор ОГНЄВ.

Джерело: Измаил: дела давно минувших дней