Білгород-Дністровський століттями був важливим стратегічним і торговельним центром на Дністрі. Тут формувалася одна з найвідоміших пам’яток міста — Аккерманська фортеця, під якою збереглася розгалужена мережа підземних ходів, що досі залишається малодослідженою. Ще менше відомо про старі підвали та підземні приміщення під міською забудовою. Саме цій маловідомій сторінці історії міста присвятив документальний фільм «Підземний Аккерман» блогер-краєзнавець Сергій Крайнюк. Презентація 27-хвилинної стрічки відбулася минулих вихідних у кінотеатрі «Атмосфера». Про роботу над фільмом та історії, які вдалося відшукати під землею, автор розповів журналістці інтернет-видання «Махала» під час інтерв’ю.

«Ми багато знаємо про Аккерман зверху»

Сергій Крайнюк народився і виріс у Білгороді-Дністровському. Ідея дослідити підземну частину міста виникла в нього з простого запитання: що знаходиться під звичними вулицями та будинками, повз які містяни проходять щодня.

За словами краєзнавця, про наземну історію Аккермана написано чимало, тоді як підземна частина міста залишається значно менш дослідженою.

«Ми багато знаємо про Аккерман зверху. Ми знаємо історію фортеці, старих будівель… Але що знаходиться під нами — про це відомо дуже мало. Тому мене саме це і зацікавило. Я хотів показати людям, що в нашому місті є ще один Аккерман — той, який знаходиться під землею», — розповів Сергій Крайнюк.

У фільмі своїми знаннями про старі підземні приміщення та ходи поділилися екскурсоводка Марина Матюшенко, яка понад 25 років займається історією міста, а також журналіст і краєзнавець Олександр Маркевич.

«Коли ти заходиш під землю і бачиш величезне приміщення — приблизно п’ять метрів шириною та чотири метри висотою, — ти розумієш, що це не просто маленький льох під будинком. Там є ще прохід, який іде поруч. І тоді виникає дуже багато запитань: для чого це будували, коли, хто цим користувався і наскільки далеко все це могло простягатися», — каже краєзнавець, ділячись враженнями від побаченого під час зйомок фільму.

Водночас він наголошує, що говорити про єдину розгалужену систему підземних ходів під усім містом наразі зарано. Частина таких об’єктів відома лише з розповідей власників або очевидців, а систематичної наукової карти підземних споруд Білгорода-Дністровського досі немає.

Все почалося зі старої публікації в газеті

Поштовхом до роботи над фільмом стала стара газетна публікація. Під час зйомок матеріалу про вірменську церкву помічниця блогера Ольга Павлова, яка нині живе в Австрії, звернула його увагу на статтю 1994 року в газеті «Радянське Придністров’я». Її автор тоді побажав залишитися невідомим.

Сергій знайшов старий номер у бібліотеці. У публікації йшлося про підземний світ міста. Після цього він почав шукати людей, які могли розповісти не лише місцеві легенди, а й про власний досвід перебування під землею.

«Я знайшов цю газету, прочитав матеріал і зрозумів, що тема набагато ширша, ніж мені здавалося. Потім почав шукати людей, які могли щось розповісти. Мене цікавили не просто легенди, а ті, хто сам заходив у ці підземелля, хто їх бачив і може описати, що там знаходиться», — пояснює він.

Частину історій автор взяв з книги Владислава Міссюка «Легенди Бессарабії». Інші відомості збирав під час особистих розмов із містянами. За словами Крайнюка, окремі дослідники вже намагалися вивчати підземелля Білгорода-Дністровського, однак системного дослідження цієї теми досі немає.

Водночас частина історій, які увійшли до фільму, залишається на рівні місцевих переказів. Зокрема, йдеться про випадок у 1980-х роках, коли 11 військовослужбовців зайшли до підземних ходів і не повернулися. Після цього частину ходів нібито замурували. Документального підтвердження цієї історії автор фільму так і не знайшов.

Є й інша розповідь — про підземний хід завдовжки близько 70 метрів. Про нього Сергію Крайнюку розповів власник одного з об’єктів.

«Я не хочу подавати всі ці історії як доведені факти. Є те, що люди бачили це власними очима, є старі документи, а є легенди, які передаються роками. Але навіть легенда може бути приводом для дослідження. А якщо ми насправді хочемо зрозуміти, що знаходиться під містом, це треба перевіряти вже науково — за допомогою архівів, археологів та інших фахівців», — зазначив Сергій.

Півтора місяця зйомок і чотири основні локації

Пошук локацій для зйомок став однією з найскладніших частин роботи. Частина підземних приміщень розташована на приватній території, тому власники не завжди погоджувалися показувати їх стороннім.

Блогер розповідає, що вони побоювалися різних наслідків — від уваги контролюючих органів до можливих проблем із документами на нерухомість.

«Люди не дуже хочуть показувати свої підвали, особливо якщо це приватна власність. Хтось переживає за документи, хтось думає, що після публікації до нього прийдуть перевірки. Тому доводилося пояснювати, що наша мета — не створити комусь проблеми, а показати історію міста», — розповів автор.

У результаті для зйомок вдалося знайти чотири основні локації та ще кілька подібних об’єктів. Знімальний процес тривав приблизно півтора місяця, а монтаж зайняв ще два-три тижні.

У фільмі показані не лише самі підземні об’єкти, а й історії людей, пов’язані з ними. Сергій Крайнюк каже, що хотів зберегти саме людський вимір цієї історії — спогади, припущення та запитання, на які поки немає відповідей.

«Для мене було важливо не просто показати темний коридор і сказати: ось, дивіться, підземелля. Хотілося, щоб люди зрозуміли, що за кожним таким місцем є історія. І водночас я не хотів вигадувати те, чого не знаю», — наголошує він.

Перший показ та нові плани

Після завершення монтажу Сергій Крайнюк вирішив показати стрічку на великому екрані. Він звернувся до власника кінотеатру «Атмосфера» в Білгороді-Дністровському Дмитра Чебана, з яким до цього не був знайомий.

Показ зробили безкоштовним. Глядачі могли добровільно залишити кошти на підтримку Збройних сил України. Під час першого сеансу вдалося зібрати понад 5 тисяч гривень, які спрямують на потреби військовослужбовців.

Зала була майже повною. Водночас частина охочих побачити фільм на першому показі не змогла прийти через неспокійні ночі та атаки. Після сеансу блогер отримав запити на повторний показ. Другий сеанс відбувся 19 вересня — насамперед для школярів та студентів.

Окрім 27-хвилинної основної частини, глядачам показали близько двох хвилин невдалих дублів — з помилками, сміхом та обмовками під час зйомок. За словами Сергія, цей фрагмент також викликав жваву реакцію залу.

«Я не очікував, що люди так добре сприймуть саме невдалі дублі. Там є смішні моменти, коли хтось обмовився, засміявся або не зміг правильно сказати фразу. Але глядачам це сподобалося, бо вони побачили, як насправді створювався фільм, а не лише готову картинку», — розповідає він.

Автор хоче показати «Підземний Аккерман» і за межами Білгорода-Дністровського — зокрема, в Києві та інших містах Бессарабії. Наразі обговорюється можливість демонстрації стрічки в Чорноморську, в ще одному кінотеатрі Дмитра Чебана.

Сергій Крайнюк переконаний, що локальна історія не повинна залишатися цікавою лише мешканцям одного міста.

«Ми часто думаємо, що історія нашого міста цікава тільки нам. Але це не так. Історія Бессарабії — це частина історії України. Якщо ми будемо досліджувати свої міста, своїх людей, свої пам’ятки, то з цих маленьких історій і складеться велика історія країни», — зазначив краєзнавець.

На його думку, наступним кроком має стати вже не просто аматорський пошук, а професійне дослідження. Тому автор планує звернутися до істориків, які займаються вивченням минулого Бессарабії. Наукова перевірка могла б допомогти відокремити документально підтверджені факти від міських легенд, а також визначити, які саме підземні споруди існують у Білгороді-Дністровському та яку роль вони відігравали в різні історичні періоди.

Поки ж «Підземний Аккерман» став спробою показати містянам те, чого вони зазвичай не бачать, — інший бік знайомого міста, захований під землею.

Джерело: mahala.com.ua