Через обстріли мосту в Маяках жителі Паланки тримають напоготові валізи та документи
Дрони, що вдарили по мосту на Дністрі, змусили жителів Паланки здригнутися. 20 грудня люди розповідали, що вночі чули найпотужніші вибухи з початку війни, враховуючи, що міст, яким завдали удару російські сили, знаходиться всього за 15 км від кордону. Про це пише Point.md.
Деякі місцеві жителі зізнаються, що вже підготували речі і змирилися з думкою: одного разу їм, як і їхнім сусідам з іншого боку Дністра, можливо, доведеться тікати від війни.
Наші молдовські колеги цитують свої розмови з місцевими жителями.
« – Ми вчора були в Україні. Стояли там від трьох з гаком до 11, а додому приїхали тільки о першій ночі.
– Ви бачили вибухи?
– Так.
– Часто тут чуєте вибухи?
– Досить часто».
Жінка розповідає, що у Паланці Штефан-Водського району проживає приблизно 2000 мешканців. Вони вже майже 4 роки живуть під постійним гнітом страху, стаючи свідками кожного обстрілу російських військ у сусідній Україні.
«– Там були вибухи. Я бачив «шахеди»… або як вони там називаються.
– Дрони типу «Шахед»?
– Так. Я був в Україні.
– І бачили все на власні очі?
– Так», — розповів інший мешканець.
« – Чули вибухи?
– Звичайно. Вчора рано вранці. Їх дуже добре чути з українського боку.
– А сьогодні вранці теж? Злякалися?
– На жаль, до цього звикаєш, але все одно тривожно – у мене ж діти».
Деякі мешканці тримають валізи біля дверей, готуючись покинути село, якщо атаки дійдуть до Паланки. При кожному обстрілі будинки тремтять так, ніби вони перебувають на лінії фронту.
« – Все навколо здригалося, і келихи в серванті дзвеніли, і стіни тремтіли. Ми були дуже схвильовані. У нас все готово – документи, речі. Є валіза, з якою зможемо евакуюватися, якщо бомбардування дійде і до нас».
« – Чути було дуже сильно. Жах просто.
– Злякалися?
– Дуже. Я був на зміні, працюю тут недалеко.
– Часто чуєте вибухи? Вам не страшно?
– Як же не страшно, коли земля навколо здригається», – розповів ще один чоловік.
«Зараз це відбувається частіше. Так і живемо. А куди йти – нікуди. Батьки в мене вже у віці, їм по 80 років. Сидимо, що робити… Все дуже близько, але подітися нема куди», – наголошують люди.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
