Ніну Іванівну Дейнеку з села Котловина Ренійської громади знають усі працівники культури Ренійської громади. Вона понад півстоліття працює у сфері культури і стільки ж часу є постійною авторкою цікавих статей і віршів у місцевій газеті. Як і кілька десятиліть тому, Ніна Іванівна енергійна, сповнена ідей, у постійному пошуку, завжди в гущі усіх подій.

Народилася і виросла в Болграді, але так склалося, що практично все життя болгарка за національністю, живе і працює в гагаузькому селі. Починала свою трудову діяльність у 17 років вчителькою молодших класів. Через 5 місяців, у 1968-му році, енергійній і талановитій вчительці запропонували очолити місцевий сільський клуб. Не минуло й року, як Котловинський клуб став одним із найкращих у районі.

За роки роботи грамот, дипломів і подяк набралося стільки, що можна було б відкривати окрему виставкову залу в музеї школи. Сподіваюся, що ще напишу великий нарис про цю напрочуд цікаву жінку-трудівницю, віддану своїй роботі, справжню патріотку свого краю, України. Наразі ж хочу зазначити, що, пропрацювавши директором клубу, художнім керівником Будинку культури понад чверть століття, у 1993-му знову повернулася до школи вже на посаду педагога-організатора.

У 2006-му пенсіонерку Ніну Іванівну нова директорка Будинку культури Галина Булгару запросила на роботу художнім керівником. Останні 9 років Ніна Дейнека керує музеєм Котловинського ліцею – одним із найкращих шкільних музеїв України. І став він таким не тільки завдяки всьому колективу ліцею, а й цій унікальній, дуже відповідальній, ініціативній жінці, яка все своє життя, незважаючи на безліч проблем, намагається робити добрі справи для людей, для збереження культури, по крихтах збирає історію Котловини.

Поки що хочу розповісти про сам музей, а допоможе мені у цьому сама Ніні Іванівна Дейнека.

Котловинський історичний музей широкого профілю було засновано за ініціативою директора школи П.Я. Долапчи у лютому 2006 року. На честь Міжнародного фестивалю гагаузької культури 18 лютого 2006 року музей прийняв перших відвідувачів, а вже в  червні  2020 року йому було присвоєно звання «Зразковий».

Музейний комплекс розташований в приміщенні школи, але всі називають його сільським.  Мудрі люди кажуть: село без музею – як людина без пам’яті. А він у нас є! Та ще й який!

У музейному комплексі містяться матеріали, експонати, в зборі яких  взяли участь мешканці села, педагогічний та учнівський колективи школи, Будинку культури, бібліотек, ветерани та актив Котловини.  

Фонди музейного комплексу складають понад 4700 експонатів, які розміщені у п’яти залах: «Історичний шлях школи», «Історія села Болбока – Котловина», «Знаряддя праці селянина», «Історія мого народу», або Етнографічна зала  та «Світлиця» – це зала літератури, культури, мистецтва.

– Ми бачимо музей не лише як інституцію збереження артефактів, а як серце села Котловина, середовище наукового пошуку, майданчик для діалогу. Це заклад, де минуле перетворюється на урок майбутнього, а діти – на справжніх хранителів пам’яті. Музей не просто збирає старовину. Він говорить. Він дихає історією і кожного дня відкриває нові сторінки для тих, хто приходить доторкнутись до живої пам’яті», – розповідає Ніна Дейнека – керівниця зразкового музейного комплексу широкого профілю Котловинського ліцею Ренійської міської ради. – Одним із напрямків нашої роботи є підготовка юних екскурсоводів. Це – не формальність. Це – глибока, системна, натхненна праця, яка змінює світогляд школярів і формує їхню громадянську свідомість.

У музейному комплексі функціонує гурток юного екскурсовода, до якого  входять 27 учнів 4-11 класів. В нас навіть є сім династій гідів. Учні стають впевненішими, розвивають навички публічного виступу, формується активна громадянська позиція: «Я знаю, де живу, і мені це небайдуже!»

Наші учні – не просто екскурсоводи. Вони – дослідники, оповідачі, волонтери, мовники. Ми навчаємо їх працювати з джерелами, аналізувати факти, записувати інтерв’ю з очевидцями, вести літопис сьогодення. За цим стоїть дуже кропітка робота, де однією з найважливіших  є індивідуальні заняття, де ми відпрацьовуємо текст, питання, які можуть поставити відвідувачі, інтонацію, жести, роботу з указкою тощо. Діти проходять мовну підготовку – адже екскурсії проводяться українською і гагаузькою мовами (за що велика подяка вчителю гагаузької мови Л.М. Арабаджи), що дуже важливо в нашому багатокультурному середовищі.

Кожна екскурсія – маленька подорож у світ історії, культури, природи, чи навіть повсякденного життя, яке набуває нового змісту. Але справжнє захоплення й запам’ятовування виникає не тоді, коли екскурсовод просто зачитує текст з папірця, а коли говорить від серця. Саме такий підхід ми практикуємо у нашому ліцеї – коли гід не лише передає знання, а й ділиться власним баченням, емоціями, досвідом.

А це можна тільки тоді, коли учень пропустив через себе все, про що буде розповідати. Наприклад, коли ми вивчали тему історії рідного села, пішли до Ялпуга. Там досліджували грунти, знаходили каміння, кістки, старовинні уламки тощо. Все, що знайшли, ретельно перебрали, щоб потім привести до ладу. Саме після цих знахідок долучився до нашого гуртка Роман Казани, який потім, у 2020 році, у Всеукраїнському етапі конкурсу екскурсоводів закладів освіти «Край, в якому я живу» посів 3 місце. Зараз він навчається в Ізмаїльському університеті і працює у нашому ліцеї вчителем.

Ми навчились відходити від стандарту шаблонної екскурсії. Наприклад, напередодні Дня пам’яті та примирення ми йдемо з гідами на кладовище і не просто покладаємо квіти, а прибираємо могили ветеранів. Там біля кожної з них йде розповідь про життя та подвиг героя, до якої ми залучаємо його рідних, учнів ліцею тощо. Діти кажуть, що саме ця форма дає більше, ніж екскурсія біля стенда.

Беручи участь у численних конкурсах, таких як «Скарбнички мого краю – Одещини», юні екскурсоводи Котловини вдосконалювали навички пошуку матеріалів через розмови з односельцями, книги, сайти, архіви тощо. До речі, треба відзначити, що першими слухачами дослідницьких робіт, які згодом стають частинами екскурсій, завжди є учні ліцею. Так би мовити, свого роду апробація. Наприклад, багато матеріалів знайшла через тематичні сайти Ангеліна Бозаджи, вивчаючи подвиг воїнів-десантників, пам’ятник яким стоїть в центрі села. Вікторія Мальчева, коли писала про голод 1946-1947 років, розпитала своїх рідних, обійшла всі «братські могили» жертв голодомору. Яна Кіхай, взявши для себе тему сталінських репресій, не тільки дізналася, що через них пройшли її рідні, а й принесла до музею багато цінних документів. Настя Казани побувала у родинах уродженців села, Заслужених художників України Петра Чакіра та Віктора Чернова, завдяки чому експозиція, по якій вона проводить свою екскурсію, збагатилася на цілий фотоальбом з життя Чернова. Ксенія Назар, вивчаючи багатство озера Ялпуг, спілкувалася з працівниками Ізмаїльського рибного господарства, які займаються зарибленням озера. Настя Беркуця, яка у 2024 році посіла 2 місце у Всеукраїнському етапі конкурсу екскурсоводів закладів освіти з темою «Загадковий народ – гагаузи», почала проводити таку тематичну екскурсію не тільки для учнів, а й для гостей туристичного проекту «Котловина – атракційне гагаузьке село», частиною якого з 2020 року є і наш музейний комплекс. В музеї нещодавно відкрили нову виставку «Сусак у побуті гагаузів: традиція і мистецтво», яка під впливом відвідувачів стала одним з етапів екскурсійної програми зали «Світлиця».

Під час повномасштабної війни, коли на перший план виходять мужність і гідність, музейний комплекс став справжнім центром національно-патріотичного виховання. Саме тому у 2023-2024 роках комплекс активно долучився до регіонального проекту «Музеї закладів освіти Одещини тримають стрій!». Його стіни не мовчать – вони промовляють через експонати, виставки, через очі юних екскурсоводів. Тут відкрили стенд і однойменну екскурсію «Шануймо захисників», де живе пам’ять не тільки про односельців – учасників російсько-української війни, а й про кожного загиблого героя всієї Ренійської громади. Імпровізовані сувеніри з гільз, прапор, підписаний воїнами «Холодного Яру», військові шеврони, подяки від командування частин, де служать наші випускники – усе це говорить через гідів мовою серця й правди.

Треба зазначити, що з початком війни у село прибули багато переселенців, і вже 9 березня 2022 року в комплексі провели для них першу оглядову, а згодом і багато тематичних екскурсій, в програму яких включали знайомство з національною культурою, вивченням старовинної гри в кості «Ашик», зустрічі з майстрами ужитково-побутового мистецтва тощо.

Генеральний консул Турецької Республіки в Одесі Мухіттін Челік, побувавши в селі 6 травня на національному святі «Хедерлез» в рамках ХХII Міжнародного фестивалю гагаузької культури, сказав:

«Мені дуже приємно сьогодні бути вашим гостем на такому значущому православному святі. Дякую вам за теплу зустріч, за пізнавальну для мене екскурсію вашим музеєм, яку майстерно провели учні ліцею. Я приємно здивований різноманітністю та кількістю експонатів. Їх, як я довідався, близько п’яти тисяч. Ви молодці, що по крихтах продовжуєте збирати експонати і зберігаєте історію, звичаї та обряди гагаузького народу. Це дуже велика, необхідна робота. Таку громадську роботу можуть виконувати лише справжні патріоти свого села, краю, України. Це говорить про те, що ви любите свою культуру, традиції, мову і намагаєтесь зберегти їх для майбутніх поколінь».

Тільки за 2024-2025 навчальний рік в музеї провели  понад 70 екскурсій, на яких побувало близько тисячі людей різного віку, національностей, віросповідань. Свої враження відвідувачі висловлюють в Книзі відгуків, де можна побачити відгуки гостей з багатьох міст України, Туреччини, Молдови, Гагаузії, Швеції, Австрії, Німеччини, Болгарії, Румунії, Австралії тощо.

Нещодавно до музею завітали військові, подякували за все, що робить ліцей для воїнів ЗСУ. Вони залишили такий відгук:

«Цей музей як стара пісня, що знаєш з дитинства, але щоразу відкриваєш по-новому. Котловинський музей – це час, що зупинився між дерев’яними рамами, між словами екскурсовода, які летять, мов горобці, над селом. Тут пахне історією, трохи пилом, трохи воском, трохи пам’яттю. Речі мовчать, але кожна як вірш. Слухаєш і згадуєш, навіть те, чого не прожив. Дякуємо за тепло, за справжність, за цю тиху розмову крізь роки».

– Наші екскурсоводи – це діти, і вони потребують особливої уваги. Ми намагаємось найти підхід до кожного, щоб у них було бажання стати справжніми екскурсоводами. В цьому нам допомагають гурток військово-патріотичного виховання, весь колектив нашого ліцею, працівники Будинку культури, батьки тощо, – говорить Ніна Іванівна. – За допомогою спонсорів ми заохочуємо наших гідів поїздками у музеї Ізмаїла, Болграда, Рені, зустрічами із засновниками музею, краєзнавцями тощо.

Хочу розповісти і про унікальне явище в нашій громаді, а може і в області – традицію передачі музейної справи в зразковому музейному комплексі широкого профілю Котловинського ліцею, де випускники передають свій досвід новим екскурсоводам. Це не просто передача знань, це – обряд ініціації, момент, коли любов до історії рідного краю стає спадком. Починаючи з 2017 року саме в Міжнародний день музеїв ми проводимо свято передачі маршруту екскурсії від випускників новим екскурсоводам. Кожен рік ми привносимо щось нове, оригінальне, тому така подія залишається в пам’яті кожного гіда, хто пройшов через наш гурток. Єдине, що не змінюється – це запрошення на святкову екскурсію батьків, перших вчителів, класних керівників. Це свого роду екзамен, бо випускники не просто йдуть – вони залишають частинку себе у кожному наступнику. І ця наступність, ця турботлива передача досвіду формує музейне братство, своєрідну музейну родину. Слова не можуть показати всю зворушливість атмосфери свята, і його значення не тільки для випускників, а й для кожного юного екскурсовода. На ньому просто треба побувати!

До речі, впродовж п’яти років екскурсію на цьому святі ведуть випускники разом зі своїми підопічними, яких вони готують самостійно. Цього разу вони вирішили її провести українською та гагаузькою мовами.

Цього року Дарія Касаджик, передаючі свою указку, бейджик та текст Івану Котляренку, сказала, що ніколи так не хвилювалась, як на своїй останній екскурсії, бо ще не до кінця усвідомила, що переходить у розряд простих глядачів, і подарувала на згадку чудовий фотоколаж про свою діяльність в музеї. 

Яна Кіхай побажала своїй наступниці Орині Назар подальших успіхів у пропаганді історії рідного краю та народу та подарувала музею старовинну настінну тарілку, історію котрої треба ще вивчити. Ірина Панчева підготувала собі добру заміну – Дарину Яманді і Кирила Чернєва. Всі випускники були відзначені директоркою ліцею П.Я. Долапчи подяками, нагороджені оплесками від гостей та квітами від гуртківців.

Наприкінці юних екскурсоводів чекав сюрприз від Є.Х. Яманді (Панчевої), яка сама підготувала й провела презентацію майбутньої виставки: «Інструменти пам’яті: шкіряна справа династії Панчевих».

Наша мета – не тільки передати знання, а й виховати у дітей відповідальність за пам’ять, за правду, за своє коріння. І наші юні екскурсоводи з цим блискуче справляються. Вони вже сьогодні – справжні амбасадори історії своєї Батьківщини, рідного краю. Бо музей без дітей – це просто архів. А музей, де діти говорять, слухають, розповідають – це жива нація, адже бути гідом – це не лише передавати інформацію, а потреба ділитися частинкою своєї душі, надихати, показувати знайомі речі під новим кутом. І коли школяр стає таким гідом – це справжній прорив у вихованні, освіті й самопізнанні. Екскурсія без душі – це просто прогулянка. А з душею – це подія, яку пам’ятають усе життя!

Петро ХАДЖИ-ІВАН, фото надала Ніна ДЕЙНЕКА

Джерело: «Південь сьогодні»