У всіх населених пунктів є своя дата народження. Вона, в залежності від знову відкритих історичних фактів, може змінюватися. Але у кожної людини є ще одна знаменна позначка — мить, коли вона вперше познайомилася з тим місцем, де їй судилося провести одні з кращих моментів у своєму житті. І для багатьох із нас цією малою Вітчизною, або містом, у якому він знайшов прихисток від буремних подій минулого чи сьогодення, з яким пов’язав свою долю, став Ізмаїл.

Південна Бессарабія завжди була перехрестям, де сходилися шляхи різних народностей та етнічних груп. Багатьом державам бажалося мати у своєму складі території у дельті однієї з найбільших річок Європи в обрамленні перлинної низки величних придунайських озер. Але й сам Буджак, як здавна кличуть межиріччя Дунаю і Дністра, був завдяки своїм особливостям рельєфу і кліматичним умовам доволі норовистим краєм, який підпускав до себе тільки найвідданіших, найпрацелюбніших, здатних не тільки брати, а й віддавати — усі свої сили, жагу і пристрасть, стремління розбудувати і примножити його природні і людські багатства.

Придунав’є — це розсип не дуже великих, але вельми затишних і гостинних містечок і поселень, які протягом своєї історії відігравали різну роль серед подібних собі. У наші дні одну з найбільш значущих відіграє саме Ізмаїл. Місто за свій вже півтисячолітній період існування зазнавало чимало подій різного характеру. Але і сьогодні, попри усі перепони і негаразди воєнного стану, воно продовжує свій розвиток — соціальний, культурний, економічний. На його вулицях продовжує лунати сміх дітей, які завжди були символом майбутнього.

Тримайся, борися, залишайся вільним і нескореним, Ізмаїл!