Білі лелеки долають пів світу, щоб дістатися зони ЧАЕС
Лелека білий - один із найвідоміших птахів України й справжній символ дому та родини, він долає тисячі кілометрів, щоб дістатися домівки, у тому числі, яка знаходиться на території Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника.
Як пояснили фахівці заповідника, у зоні відчуження теж мешкають білі лелеки. Точної дати їхнього повернення немає, зазвичай це стається з 10-15 березня і до кінця місяця.
"Ми їх чекаємо", - наголосили у заповіднику.
За словами фахівців, поява лелеки у небі - мов тиха звістка про остаточний прихід весни.
"У більшості регіонів України ці птахи з’являються у другій половині березня - першій половині квітня, із піком близько 19 березня. У народному календарі саме цей день вважають символічною датою їхнього повернення, і зазвичай першими прилітають самці, щоб оглянути та відновити гніздо", - йдеться у повідомленні.
Як зазначають дослідники, щороку ці невтомні мандрівники долають до 10 тис. км, повертаючись із зимівлі в Африці. Птахи із західних і центральних регіонів летять уздовж Чорного моря через Босфор і Близький Схід до долини Нілу, а зі сходу - через Кавказ.
Їхні гнізда можуть використовуватися десятиліттями - щороку вони добудовуються й поступово перетворюються на масивні споруди вагою у сотні кілограмів. За словами науковців, у гнізді зазвичай 3-5 пташенят, і обоє батьків сумлінно їх вигодовують. Замість співу можна почути характерне гучне клацання дзьобом - своєрідну "мову" лелек.
Попри близькість до людських осель, лелека залишається невтомним трудівником природних луків і заплав. У його раціоні: комахи, жаби, ящірки, мишоподібні гризуни, тож він є важливим регулятором чисельності дрібних тварин. Водночас цей птах - чутливий індикатор стану довкілля: зникнення боліт, осушення луків, посухи та забруднення водойм одразу відображаються на його чисельності.
"Цікаво, що в різних куточках України він має свої народні імена. На Поліссі часто кажуть бусол або бузько, на Поділлі - чорногуз, на Галичині можна почути боцюн, а десь і лагідне гайстер. У кожній назві - своя інтонація, своя історія й частинка місцевої пам’яті...", - підкреслюють фахівці.
