Зимові свята на Запорозькій Січі були не просто календарними датами - це був мікс військової дисципліни, глибокої духовності й дуже гучних забав. Запорожці дотримувалися стриманості у пості, але водночас могли влаштувати захопливі ігри, стародавні ритуали та братські частування, які дивують істориків навіть сьогодні.

Як козаки святкували Різдво, Маланку, Водохреще та інші зимові свята, розповідає РБК-Україна.

Як готувалися до зимових свят

У козацькому році Різдвяний цикл мав особливу вагу. Повернувшись із походів, запорожці дотримувалися суворої "тиші гармат": на цей час припинялися сварки, бійки та будь-які військові сутички.

Курені приводили до ладу, зброю чистили, продукти заготовляли, а головне - готувалися духовно. Усе це створювало атмосферу, де бойовий побут на кілька тижнів перетворювався на спокійне братерське життя.

Різдво на Січі: духовна урочистість і побратимство

Різдвяний ранок починався з урочистої служби у січовій церкві, куди приходили всі без винятку. Це була одна з небагатьох подій року, коли козацька спільнота збиралася в повному складі.

Після богослужіння запорожці поверталися до куренів, де на них чекала кутя, узвар, галушки, риба та інші страви, дозволені після посту. За столом говорили про побратимство, перемоги та майбутні походи.

Поширеним був звичай дарувати один одному символічні речі - ножі, порохівниці, хрестики чи обереги, що мали передусім духовне значення.

Маланка на Січі: козацький карнавал

Маланка була для козаків справжнім святом вивільнення енергії. На Січі вона перетворювалася на народний карнавал із переодяганнями, веселими сценками й жартами.

Запорожці любили перевтілюватися у "козу", "чорта", "цигана", "діда", іноді навіть у "козака-вусака" з гротескно перебільшеними рисами. У центрі свята були жартівливі сценки про козацький побут, війну, кохання чи стосунки з татарами - гумор був гострий, місцями безжальний.

Поруч звучали пісні й колядки, у яких козаки нерідко прославляли Січ, отаманів і воєнні перемоги. У цьому святі зберігалися елементи давніх ініціаційних обрядів: через сміх і сатиру козацька громада оновлювала свої соціальні зв’язки.

Водохреще: найурочистіший день зими

Хрещення Господнє для запорожців мало особливу сакральну вагу. У цей день усе військо в урочистому строю вирушало до Дніпра. Попереду несли хоругви, позаду йшли кобзарі чи литаврники.

Ріку освячували за встановленим каноном, після чого найсміливіші козаки занурювалися у крижану воду. Такі купання вважалися оберегом від хвороб і "зміцненням на вдачу" перед майбутніми походами.

Строгість церковного обряду поєднувалася з непідробною мужністю, яку запорожці вважали своєю головною чеснотою.

Козацькі зимові забави

Після духовних урочистостей приходив час для сили та витривалості. Зимові ігри на Січі були не простими забавами, а формою тренувань.

Запорожці змагалися у боротьбі "на поясах", влаштовували снігові штурми на імпровізовані фортеці, змагалися у штовханні "лава на лаву" й тренували окомір у киданні барток.

На засніжених рівнинах інколи проводили кінні перегони - перевірку витривалості коня і вершника. Ці змагання підтримували бойову форму навіть тоді, коли військових дій не було.

Що дійшло до наших днів

Багато з тих традицій досі живуть у сучасній українській культурі. Це й колядування, і маланкування з "козою", і водохресні купання, і народні силові ігри.

Частина з них була трансформована, частина доповнена християнськими або пізнішими народними елементами, але їхній козацький корінь відчутний досі.

Саме через зимові свята козацька доба залишила особливий культурний код - поєднання духовності, гумору, сили й свободи.