Він став на захист України ще у 2014 році, виконував бойові завдання під Маріуполем, а після повномасштабного вторгнення пережив важке поранення, яке могло коштувати йому життя. Проте Сергій не здався. Після тривалого відновлення він повернувся до військової служби. Сьогодні історія військовослужбовця 18 окремого батальйону НГУ на псевдо Вольф — про бойовий досвід, силу духу, підтримку побратимів і любов до родини, яка допомогла пройти через найважчі випробування.

Військовий шлях Сергія розпочався у 2014 році. Протягом 2014–2021 років він виконував бойові завдання під Маріуполем. За ці роки військова служба стала невіддільною частиною його життя, а бойовий досвід навчив діяти в складних обставинах, покладатися на побратимів і відповідально ставитися до кожного завдання.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Сергій продовжив захищати Україну. Разом із побратимами він виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку. Саме там, поблизу села Ольгівське, сталася подія, яка назавжди залишила слід у його житті.

Під час виконання бойового завдання розпочався артилерійський обстріл українських позицій, зокрема суміжного підрозділу. Внаслідок обстрілу двоє військовослужбовців зазнали поранень. Сергій разом із побратимами допоміг винести їх до точки евакуації.

Після того як поранених передали для подальшої евакуації, частина військовослужбовців вирішила дорогою назад забрати провізію, яка перебувала неподалік. Вольф тим часом попрямував до своєї позиції.

Саме там стався приліт.

«Позиція була поруч зі стіною колишньої свиноферми. Від прильоту вона впала на мене. Коли пил після обстрілу трохи влягся, мені вдалося самостійно вибратися з-під завалів, але я зрозумів, що не можу підвестися на ноги», — згадує Сергій.

Попри ситуацію, військовослужбовець намагався оцінити свій стан. Він поворушив пальцями ніг і сподівався, що травми не настільки серйозні, як могли здаватися.

«Я поворушив пальцями ніг і подумав, що з хребтом усе гаразд, а решта загоїться. По радіостанції повідомив командира, що я “300”, тобто поранений», — розповідає гвардієць.

Побратими швидко прибули на допомогу. Вони витягли Вольфа з-під завалів і доправили до точки евакуації, звідки його передали медикам.

У лікарні з'ясувалося, що травми набагато серйозніші, ніж Сергій спочатку припускав. Медики діагностували перелом таза у п'ятьох місцях.

«Лікарі казали, що я народився не в сорочці, а в бронежилеті. Мені дуже сильно пощастило того дня», — згадує він.

Саме ці слова стали назвою історії Вольфа — «Народжений у бронежилеті». За ними стоїть пережите випробування, яке нагадало Сергію, наскільки непередбачуваною може бути війна і як багато залежить від допомоги людей поруч.

Попереду було відновлення після важкої травми. Потрібно було поступово повертатися до звичного життя, долати фізичні труднощі й знаходити внутрішні сили рухатися далі. У цей період особливе значення мала підтримка родини.

Психологічною опорою для Сергія стали дружина та чотирирічний син. Саме родина допомагала йому долати труднощі, відновлюватися та не втрачати віри у власні сили.

Коли військовослужбовець проходить через бойові випробування та важке поранення, підтримка близьких набуває особливого значення. Усвідомлення того, що вдома на тебе чекають найдорожчі люди, допомагає знаходити мотивацію та будувати плани на майбутнє.

Попри пережите поранення, Сергій повернувся до військової служби. Він знову став до строю, щоб продовжувати виконувати свій військовий обов'язок.

У історії Вольфа особливе місце посідають побратими, які не залишили його під завалами, медики, які надали допомогу, та родина, яка підтримувала під час відновлення. Кожен із них став частиною шляху, що привів Сергія назад до служби.

А назва «Народжений у бронежилеті» — нагадування про той день, коли він отримав шанс на продовження життя. Шанс знову бути поруч із побратимами, виконувати поставлені завдання та повертатися додому, де на нього чекають дружина й маленький син.