19 вересня, Саф’янівська громада провела в останню путь свого земляка — старшого матроса Віталія Олександровича Армаша, мешканця села Стара Некрасівка, старшого електрика моторної команди корабля Морської охорони 4 рангу BG-83 «Ніжин».

17 вересня 2026 року, виконуючи свій військовий обов’язок, Віталій загинув від отриманих травм унаслідок влучання ворожого БпЛА у цивільне судно під час його огляду.

Ще зовсім недавно він був серед тих, хто щодня виконував свою роботу, ніс службу, захищав Україну. А сьогодні його рідне село зібралося, щоб сказати останнє «прощавай». Віталію було лише 43 роки.

Віталій Олександрович народився 27 серпня 1983 року. Його життя було пов’язане з військовою службою ще задовго до повномасштабної війни. У 2000 році він пішов на строкову військову службу. У 2017 році завершив військову службу та повернувся до мирного життя.

Але 24 лютого 2022 року змінило життя мільйонів українців. Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Віталій не залишився осторонь. У березні 2022 року він пішов боронити рідну країну від російської навали.

Понад чотири роки Герой захищав Україну у складі Морської охорони Державної прикордонної служби України. Віталій служив старшим електриком моторної команди корабля Морської охорони 4 рангу BG-83 «Ніжин».

17 вересня його життя обірвалося. Обірвалося там, де він знову виконував свій військовий обов’язок.

Вдома Віталія завжди чекали люблячі діти та дружина — Інна Іванівна Армаш, директорка Старонекрасівського закладу дошкільної освіти «Яблунька». Щодня вона дарує тепло маленьким вихованцям, турбується про них, створює у садочку простір, де дітям має бути добре й безпечно. Та сьогодні слова «дім» і «безпека» набули для неї зовсім іншого звучання. Бо людина, на яку чекали вдома, більше не переступить поріг рідної оселі. І тепер замість довгоочікуваного повернення — спогади, фотографії та біль від усвідомлення, що коханого чоловіка і батька вже не обійняти.

У день прощання рідна Стара Некрасівка зустріла свого Захисника живим коридором. Вздовж дороги, якою Віталій востаннє повернувся додому, стояли односельчани. Люди мовчки схиляли голови, проводжали його поглядами, тримали в руках державні прапори. У цій тиші було все — біль утрати, сльози та безмежна вдячність за його мужність і службу Україні.

Останній шлях Віталія проліг до рідної домівки — тієї, де його чекали, де минали звичайні сімейні дні, де залишилися найдорожчі серцю люди та спогади. Саме сюди він мав повернутися після служби... Живим... Біля рідного порога з Героєм прощалися найрідніші люди, друзі, близькі та односельчани.

Після прощання траурна процесія вирушила до храму. Під передзвін разом із родиною молилися рідні та близькі, друзі, односельчани, побратими, керівництво Саф’янівської сільської ради та Старонекрасівського старостинського округу.

З храму Героя провели до місця останнього спочинку — рідної землі, яку він захищав до останнього подиху. Поховали Захисника на місцевому кладовищі з військовими почестями.

Війна забирає найцінніше — життя людей, які ще мали любити, ростити дітей, будувати плани, повертатися додому після служби.

Віталій мав повернутися. Але замість кроків рідною вулицею сьогодні його несли на руках. Замість обіймів — прощання. Замість зустрічі — вічна пам’ять.

Та поки його ім’я звучатиме у молитвах, поки доньки пам’ятатимуть його голос, поки дружина берегтиме спогади про їхнє життя, поки односельчани згадуватимуть свого Віталія — він залишатиметься поруч. У пам’яті. У серці. У рідній землі, яку він захищав.

Саф’янівська громада висловлює щирі співчуття дружині, донькам, рідним, близьким, друзям та побратимам Віталія Армаша. Нехай Господь дасть сили пережити цю непоправну втрату.

Вічна та світла пам’ять Віталію Армашу.

Вічна шана Захиснику України.

Герої не вмирають.

Джерело: Саф'янівська сільська територіальна громада