Роботу Надії Булгакової, начальниці дільниці з догляду за зеленими насадженнями КП «Житсервіс», бачить і оцінює все місто. Саме вона роками створює квітковий наряд Ізмаїла: продумує клумби, підбирає рослини, вирощує розсаду, розмножує багаторічники, стежить за деревами. І постійно думає, що посадити сьогодні, щоб завтра місто стало красивішим.

Надія Володимирівна особливо цінує багаторічні квіти — ті, які не потрібно висаджувати щороку. Зізнається, що постійно розмножує багаторічники, і з одного кущика може вийти дуже багато — на все місто.

Любов до квітів у Надії — з дитинства. Вона народилась в селі, і памʼятає, як мама завжди приїжджала з міста з розсадою. Маленька Надія довго не могла зрозуміти, звідки мама щоразу привозить ці квіти, але їхні назви й забарвлення пам’ятає досі: червона турецька гвоздика, дельфініум — високий, із суцвіттями, схожими на дзвіночки, насичено-синій, фіолетовий…

Біля їхнього будинку стояли колони, що тримали навіс. Дівчинка ховалася за однією з них і спостерігала, як мама приходить із відром поливати квіти — і щось їм промовляє.

— Я думала, що вона мене не бачить. А вона повертається й каже: «Що думаєш, я дурна? Балакаю сама з собою? Іди сюди, дивись — Анютчині очі. Бачиш, очі, ротик? Вона як сміється тобі». Ну як після такого не полюбити квіти?

Тепер Надія розуміє: любов до квітів їй передала саме мама. Але те, що її життя буде пов’язане саме з квітами, Надія колись не уявляла. Та з часом знайшлося місце, де цій любові можна було втілитися: доля привела її на роботу в Ізмаїльський «Житсервіс». Спочатку вона працювала майстром за договорами на вивезення сміття, а через три місяці її призначили майстром дільниці та доручили доглядати за сквером у центрі міста.

Навесні вона почала збирати розсаду звідусіль — у сестри, знайомих, у тих, у кого щось росло. Саме так поступово почалася історія міських квітів: деякі рослини на міських клумбах з’явилися завдяки випадковим знайомствам, подарункам і просто любові людей до міста.

У 2009 році Надія їздила на семінар до Києва, де зібралися озеленювачі з різних міст. Один із присутніх виявився директором миколаївського зеленгоспу - він подарував насіння алісуму скального, який сходить у перший рік, а квітне на другий:

- У мене спочатку вийшов трикутник із 11 жовтих кущиків на клумбі навпроти «Дитячого світу», — сміється Надія. - Потім рослини почали насіватися. За кожною квіткою доглядали особливо уважно, і поступово алісум розмножився. Сьогодні його можна побачити на багатьох міських клумбах.

Ще одну цікаву рослину — клеродендрум Бунге з кулястими рожевими суцвіттями — у 2013 році з Криму до Ізмаїла привезла тодішня директор станції юннатів Лариса Острякова.

Деякі квіти дарують самі містяни: якось одна жінка передала розсаду блакитних незабудок - вони росли у Центральному сквері. Інша городянка подарувала цибулини жовтих крокусів — їх висадили у Покровському сквері.

Сама Надія теж часто «пригощає» місто квітами, які купує для власного домашнього квітника. Так рослини переходять із приватних садів і дворів у міський простір і стають частиною Ізмаїла.

…Результат місто побачило не одразу. Але з часом з’явилися слова, заради яких, мабуть, і варто стояти навколішки біля клумби.

— Люди проходять і кажуть: «Ой, які ви молодці! Яка у вас важка робота». «Дякуємо вам», — зізнається Надія.

Хоча іноді кажуть інше: «Ой, нарешті взялися!.. Когось із Києва найняли!»

Це було приблизно 10–12 років тому — тоді в Ізмаїлі з’явилися перші квіткові килими. Сьогодні про них Надія говорить обережніше: триває війна, яку росія веде проти нашого народу, і наша головна мета – Перемога. Проте місто має бути доглянутим, тому що саме за впорядковане життя бʼються на «нулі» наші Захисники та Захисниці.

І головним завданням наразі Надія вважає втримати те, що вже є.

Восени вона намагається максимально розсаджувати багаторічні квіти, але людей не вистачає навіть для того, щоб повноцінно доглядати за вже висадженим рослинами. На жаль, не всі містяни однаково бережуть те, що створюють комунальники. Такі випадки боляче сприймаються людиною, яка знає ціну кожній рослині.

— Квіти — це ж як діти. Ти спочатку над ними тремтиш, доглядаєш, а потім же — радість! Буває, ночами прокидаюся і думаю про те, щоб скоріше настав світанок. Хочеться побачити, що там проклюнулося, розквітло. Взимку чекаю, щоб швидше настала весна, щоби щось нове придумати.

Як придумуються міські клумби? Надія не малює ескізів, ідеї народжуються в голові - вона просто дивиться на чисту ділянку землі й малює в уяві "квіткові" малюнки. Вона показує рослини й називає їх одна за одною: агератум, ромашки, ехінацея, вероніка, алісум скальний, лілейники, чорнобривці…

Доглядати за квітами - робота, яку косаркою не зробиш, тут потрібні руки — розумні, які знають, що посіяти, де посіяно, яке воно. Саме тому озеленення — це не лише про красу, а про людей, які знають кожну рослину.

Надія давно мріє, щоб у місті з’являлося більше рослин від самих мешканців. Такий «банк квитів», який складатимуть квіті, що розростаються у містян: тюльпани, іриси, нарциси, гіацинти, бузок - усе це можна було б збирати для міста.

І переймається, що наразі так не вистачає робочих рук:

— В Грецькому сквері було 17 тисяч ірисів. Шість рядочків усередині, вздовж паркану. Було дуже красиво. Але навіть за ними вже нікому було доглядати. Вони так переросли, що наполовину перестали цвісти. Їх треба було розсаджувати — а це руки, це люди. Усе в це впирається.

…Є історія про тюльпани. Колись Лідія Михайлівна, жителька вулиці Придунайська (стара назва - Нахімова), подарувала їй кілька десятків різнокольорових цибулин: «Нехай у вас цвітуть».

— Два роки тому Лідія Михайлівна померла. А квіти розмножилися — і «дітки» всі дуже красиві були. Цієї весни вони так красиво цвіли біля памʼятника Шевченку… Буду розмножувати — щоб їх побільше було, — зізнається Надія.

Окрім клумб, працівники доглядають за кущами та деревами, про які Надія говорить майже як про людей. Вона пригадує, як уздовж Грецького скверу коріння піднімало покриття, а в Матроському сквері через нього було складно нормально пройти чи відремонтувати тротуар. Є дерева, які потрібно прибирати, а є ті, які можна врятувати обрізанням. Та видаляти старі дерева не означає забувати про майбутнє - навпаки: дерева треба відновлювати.

— Наші предки колись посадили для нас, - розмірковує вона. - Дякуємо їм! Але якщо не підсаджувати нові дерева, не оновлювати насадження, вони поступово загинуть. А якщо ніхто не посадить, то що тоді залишиться наступному поколінню? І думати про майбутнє треба саме зараз — і садити сьогодні!

Минулої осені в місті висадили 654 саджанці акації — уздовж Довгого бульвару, у парках. Тоді дерева були зовсім маленькими, тоненькими. Попри все, близько 90% прижилися. Згодом ці дерева мають оновити бульвар на місці старих насаджень.

Ще 100 саджанців — гледичії.

А символом Ізмаїла серед дерев вона бачить софору — з кулястою, красивою, розлогою кроною, яку хотілося б бачити вздовж доріг.

Надія пригадує, що колись в Ізмаїлі була добра традиція розвішувати шпаківні та годівнички. У Зеленому парку, біля турбази, кілька років тому навіть вішали будиночки для вухатих сов.

Вона згадує білочок, які з’явилися біля діорами, а потім зникли, видру біля Дунаю, лелек, лебедів.

Тому для неї Ізмаїл — це не тільки квіти та дерева. Це місто, інтегроване в природу.

Сьогодні її команда невелика: бригада, яка обслуговує Ізмаїл, складається лише з трьох людей. На них припадає великий обсяг роботи, тому людей потрібно більше. Тим, кого зацікавила робота, можна звернутися до Надії Володимирівни за телефоном 096 558 21 17.

— Усі, хто хоче займатися красивою справою, звертайтеся, — запрошує Надія. - Робота у КП «Житсервіс» — офіційна. Робочий графік — із понеділка по п’ятницю з 7:00 до 15:00, у суботу — до 13:00.

У житлово-комунальному господарстві Надія працює вже 25 років і вважає, що найбільший результат її роботи — не лише квіткові килими, нові дерева чи клумби. Головне — щоб люди поступово починали сприймати красу й порядок не як щось надзвичайне, а як норму.

Надія переконана: варто одній людині посадити квіти — і за нею починають садити інші.

Можливо, саме так і народжується міський простір — не лише за рішеннями чи планами комунальних служб, а з маленьких особистих вчинків. Людина посадила квітку - хтось інший побачив та захотів і зробив так само. А потім через роки вже важко пригадати, хто посадив першу!

Попри війну, нестачу людей, спеку, дерева, які доводиться видаляти, клумби, яким бракує догляду, Надія продовжує садити. І мріє:

— Закінчиться війна — і тоді щоб усі були здорові та щоб усе цвіло.

Джерело: Андрій Абрамченко

и