Понад 60 років у лікарні: чому лікарка з Ізмаїла досі щоранку поспішає на роботу
Марія Клевак вже понад 60 років щоранку приходить до лікарні. За цей час вилікувала тисячі дітей, навчила десятки молодих лікарів і стала почесною громадянкою Ізмаїла. Та, за словами лікарки, всі нагороди для неї мають значно меншу цінність, ніж усмішка дитини, яка одужала.
Журналістка Район.Ізмаїл поспілкувалася з фахівчинею, яка досі не уявляє свого життя без медицини.
«Серед ночі могли постукати у вікно»
Співчуття до людей пані Марія відчувала ще змалку. Хотілося допомагати, лікувати, бути поруч із тими, кому боляче. Але остаточно визначитися з майбутньою професією допомогла книга. У старших класах вона прочитала повість Олеся Донченка «Золота медаль», яка справила на неї незабутнє враження.
«У книзі розповідалося про дівчину, мама якої помирала від серцево-судинної недостатності. Мені назавжди запам'яталися сцени, як медики боролися за її життя. Саме тоді я зрозуміла, наскільки важливою є професія лікаря, і остаточно визначилася зі своїм вибором», – каже жінка.
Шлях до мрії розпочався 1957 року, коли Марія стала студенткою Кишинівського державного медичного інституту. Саме там отримала знання з класичної медицини, які згодом неодноразово допомагали у професійній діяльності.
Спочатку вона мріяла про хірургію:
«Мені дуже подобалася клінічна медицина, хотіла стати хірургом. Але в інституті тоді не було відповідної кафедри, тому доля привела мене до педіатрії», – розповіла лікарка.
Після закінчення інституту у 1963 році лікарка отримала направлення до гагаузького села Копчак на півдні Молдови. Там вона стала головним лікарем сільської амбулаторії.
Працювати було непросто. Місцевої мови вона не знала, тому перший час спілкувалася з пацієнтами через перекладача. Але найбільшим випробуванням був не мовний бар'єр, а відповідальність. Фактично один лікар відповідав за здоров'я всього села. Фахівчиня лікувала дітей і дорослих, приймала пологи, виїжджала на невідкладні виклики, працювала без вихідних.
Робочий день починався о 06:00 і часто завершувався лише о 21:00. Та й після цього відпочити вдавалося не завжди – серед ночі могли постукати у вікно й попросити термінової допомоги.
Саме там вона навчилася швидко приймати рішення, брати на себе відповідальність і працювати в умовах, коли від лікаря залежить людське життя.
«Це була дуже важка робота. Але мені вона подобалася. Люди цінували мою працю. Коли настав час переїжджати, мене дуже не хотіли відпускати», – пригадує Марія.
«Діти дуже тонко відчувають настрій лікаря»
У 1967 році Марія вийшла заміж і переїхала до Ізмаїла. Спочатку працювала дільничним лікарем-педіатром. Проте любов до ургентної медицини нікуди не зникла.
Ще у 1975 році їй присвоїли вищу кваліфікаційну категорію зі спеціальності «Педіатрія», яку вона регулярно підтверджує. Постійно навчається, бере участь у наукових конференціях, опановує сучасні методики лікування та передає знання молодшим колегам.
У 1981 році їй запропонували перейти до дитячого відділення Центральної районної лікарні Ізмаїла та Ізмаїльського району. Вона погодилася без вагань.
Саме тут минули десятиліття її професійного життя.
За роки роботи Марія Клевак пролікувала тисячі дітей, пережила безліч складних випадків, професійних перемог і людських драм. А у 1993 році очолила дитяче відділення, а згодом стала заступницею головного лікаря з медичної частини.
Сьогодні Марія Іванівна продовжує працювати лікарем-педіатром педіатричного відділення КНП Ізмаїльської міської ради «Ізмаїльська міська центральна лікарня».
За словами лікарки, робота з маленькими пацієнтами потребує не лише знань, а й особливого внутрішнього стану. Чому? Дитина не завжди може пояснити, що її турбує. Тому саме уважність, клінічне мислення та досвід дозволяють швидко поставити правильний діагноз.
«Лікувати дітей, особливо найменших, – це велика відповідальність. Дуже важливо вчасно встановити правильний діагноз і негайно допомогти. Якщо все зробити правильно, діти дивовижно швидко одужують», – наголошує фахівчиня.
А ще, переконана Марія Іванівна, маленькі пацієнти самі багато чому навчають дорослих.
«Мені подобається працювати з малюками. У них ми вчимося доброти, щирості, умінню прощати й любити. Вони дуже тонко відчувають настрій лікаря. Тепло і щирість допомагають їм одужувати швидше», – каже Марія.
«Медицина ніколи не була для мене лише роботою»
За багаторічну працю пані Марію неодноразово нагороджували почесними грамотами та подяками. Так, у 2015 році за вагомий особистий внесок у розвиток охорони здоров'я, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм вона була нагороджена цінним подарунком Голови Верховної Ради України.
Найвищим визнанням її заслуг стало рішення Ізмаїльської міської ради від 18 вересня 2020 року про присвоєння Марії Клевак звання «Почесний громадянин міста Ізмаїл».
За довгі роки роботи Марія Іванівна отримала багато відзнак. Та найбільшою винагородою для неї були й залишаються не грамоти, медалі чи звання, а дитячі усмішки після важкої хвороби.
А ще – вдячність батьків, серед яких чимало її колишніх пацієнтів, які приводять до неї лікувати своїх дітей.
Саме в таких зустрічах вимірюється справжня цінність професії лікаря. Бо медицина, за словами Марії Клевак, ніколи не була для неї лише роботою. Вона стала покликанням, яке визначило все життя.
І навіть сьогодні, коли за плечима понад шість десятиліть служіння людям, вона щоранку приходить до лікарні з тим самим бажанням, що й багато років тому, – допомогти дитині одужати.
«Для мене робота – це те, що тримає в житті», – наголошує лікарка.
