Мало хто знає, що у липован (старообрядців у південній Бессарабії) за часів румунської адміністрації у ХХ ст. була своя система соціального захисту хворих, літніх та безпорадних громадян. Їх підтримувала громада.

Наприклад, людей, які страждали на такі тяжкі захворювання як проказа, холера, чума і які повинні були перебувати на карантині за межами населених пунктів, приймали монастирі старого обряду і дбали про них за рахунок пожертв від спільноти. Такі постраждалі у минулому у південній Бессарабії перебували під опікою Успенського чоловічого кріпосного монастиря в Ізмаїлі та відносно поряд – у Петропавлівській обителі (чоловічий старообрядницький монастир, що існував на Піщаному острові поблизу Вилкова з 1840-х рр.).

Так, у 1930-ті роки в Ізмаїлі румунська держава взяла під свою опіку хворих на проказу з числа липован. Сюди їх привозили з усієї країни. Після анексії Бассарабії Радянським Союзом лепрозні хворі були перевезені в румунське село Тикілешть недалеко від Браїли в санаторій, що існує до цього дня.

Сліди старих липованських громадських організацій у румунській Добруджі можна знайти майже біля всіх церков старого обряду. Тут будують будинки для людей похилого віку, у яких більше немає сімей. Про них опікуються на пожертвування, отримані від громади. Такі умови утримання знедолених людей похилого віку можна зустріти в румунських липованських селах Журилівці, Сарикиє, Слава-Русі та в місті Тулчі.

Ігор ОГНЄВ.