У рамках дев’ятого етапу обміну полоненими 23 липня 2025 року з російського полону повернувся Віталій Гиренко — останній із захисників острова Зміїний на Одещині, захоплений у перший день повномасштабного вторгнення.

Про деталі оборони острова Зміїний у перші години повномасштабного вторгнення, умови російського полону та повернення додому після понад трьох років неволі у матеріалі Наталі Гаврилової.

Перші години вторгнення на Зміїному
У ніч на 24 лютого 2022 року військовослужбовців з острова Зміїний підняли по тривозі, розповів Віталій Гиренко. За його словами, разом із двома побратимами він вирушив на свою позицію та побачив наближення російських кораблів.

 

"Коли почало світати, побачили спочатку на горизонті кораблі, а потім вони до нас почали підходити. Потім стріляли по моїх сусідах, одна черга була по їхній позиції, а інша — в скелю, що аж розлетілись уламки скелі. Всі розуміли, що почалася війна. Ми до кінця не вірили, поки не почали стріляти. Ми думали, що вони тільки нас лякають, а після першого пострілу ми зрозуміли, що почалося", — згадує Віталій.

Росіяни обстрілювали територію корабельною артилерією та авіацією. Після цього до острова підійшли катери з десантом, додав чоловік.

 

"Бомбили поряд зі мною, в метрах 150-200. Хлопці всі були під землею. Нікого не поранило. Через годинку я та з сусідніх позицій побачили, що йдуть два катера. Коли вже підійшли, ми побачили, що то десант. І вони сказали, що ви бачили, як ми вас бомбили. Якщо ви не складете зброю, то ми віддамо наказ на знищення".

 

"Я три з половиною роки міг тільки очима бачити небо"

 

За словами Гиренка, захоплення здійснювали не військові РФ, а підрозділ, схожий на приватну військову компанію. Полонених обшукали та тримали до полудня під загрозами застосування зброї.

 

"Коли вже нас обшукали, сказали: "Хтось рухається, ми стріляємо без попередження. Нам все одно виживете ви чи ні". Потім нас завели до будівлі, бо було холодно, ми вже трусились. Вони побачили це і загнали всіх до однієї будівлі. І там один сів в куток з гранатою і каже: "Хтось рухнеться, я кидаю, і вас всіх порве".

Спершу полонених доправили до Севастополя, де їх тримали менше місяця. Після цього їх перевезли до наметового містечка в Бєлгородській області, а згодом — до слідчого ізолятора.

 

"Загрузили в автозак і ми зрозуміли, що нас везуть у в'язницю, в слідчий ізолятор. Прийомка там відбулась більш-менш нормально. Ну, прийомка — це коли ти на нове місце приїжджаєш. У мене шість етапів було за три з половиною роки. Я шість місць міняв", — підкреслив захисник 

Він додав, що росіяни застосовували до полонених різні тиски. Зокрема, психологічний, коли змушували слухати по колу одну й ту саму підбірку російських пісень.

 

"Дуже гучна музика їхня. Одна підбірка. Там пісень 15 було. І вона цілодобово. У тебе голова вже розривається від цієї музики. І одне й те ж. У шостій прокидаєшся під цю музику і вимикають її тільки о десятій, коли відбій дають. Ти сходиш з розуму тільки від цього".

Понад два роки Гиренко провів у колонії в Олексіївці. Пересування по території там дозволялося лише бігом, без права піднімати погляд.

 

"Там правило одне — у тебе голова постійно вниз. Я три з половиною роки міг тільки очима бачити небо. Ти взагалі не піднімаєш голову. Рух по території у 90% випадків ти біжиш, дуже швидко, від точки до точки, в баню, на роботу, бігом, голова вниз", — розповів Віталій.

Про те, що відбили Зміїний та потопили корабель "Москва", чоловік дізнався у полоні. За його словами, нову інформацію про ситуацію на фронті захисники острова дізнавалися від полонених, яких направляли у їхню камеру.

 

"Про повернення Зміїного і про "Москву", що її потопили і що вони крабіків кормлять, я дізнався тільки через два роки. Хлопці по етапу приїхали і розповіли. Це ті, що потрапили в полон у 2024 та 2025 роках. У них більше інформації було. Вони нам розповіли, що за вас помстилися два "Нептуна", і її потопили".

Обмежений зв’язок із родиною
За весь час Гиренку дозволили написати шість листів родині. Із них до сім’ї дійшли лише два. Вперше зробити відеодзвінок дружині захисник зміг лише через півтора роки після захоплення в полон.

 

"Тоді я вперше побачив свого сина, поспілкувався з дружиною. Дізнався про те, що Ізмаїл бомблять, і що тут теж багато проблем. Те, що мені можна було сказати, мені все сказали", — зазначив військовослужбовець.

Спроби росіян дізнатися автора фрази про російський корабель
Віталій Гиренко також розповів, що росіяни тривалий час намагалися встановити автора легендарної фрази про російський корабель. Для цього полонені проходили різні голосові тести.

  

"Брали зразки голосу. Ми читали першу статтю їхньої Конституції. Кожен з острова читав під диктофон. Потім вони якийсь апаратний аналіз робили на комп'ютері. Вони намагалися дізнатися, хто цю фразу сказав, але так ніхто не здав, і вони остаточно так і не знають, хто її сказав", — зауважив чоловік.

Він також додав, що справжнього автора цієї фрази знає, але його ім’я не розголошують з міркувань безпеки:

 

"Того, хто сказав цю крилату фразу, яка стала символом нашого опору, я знаю. Він з застави "Острів Зміїний". Разом служили весь строк. Я знаю, хто це сказав. А росіяни це не дізналися і навіть думали, що це я, бо я останній там залишався".

Після трьох років у полоні надії на повернення майже не залишалося, розповів захисник Зміїного. За словами чоловіка, ніхто не вірив, що їм колись вдасться повернутися додому.

 

"Ніхто не сподівався на обмін. Ну, це реально. Ніхто. Я теж. Хлопців поміняли перед Новим роком. Я навіть не сумував. Вже кожен не вірив у це. Ти за три роки вже настільки загруз у цьому багні, в цьому режимі. Ти в цьому варишся і це надто довго".

"Вже ніхто не сподівався на обмін": історія повернення останнього захисника Зміїного після трьох років неволі.
Зустріч останнього захисника Зміїного Віталія Гиренка, який повернувся з російського полону. Суспільне Одеса
22 липня 2025 року у рамках домовленостей у Стамбулі Гиренка обміняли. Після перетину державного кордону Віталій у першу чергу зателефонував дружині.

 

"Нас привезли на пункт пропуску і обміняли. Дали телефони, я подзвонив жінці, поспілкувався. Це була десь опів на другу ночі. Сказав, що я вже в Україні, давай вже завтра поговоримо, вже спи, я живий", — згадує захисник.

Перший етап реабілітації чоловік проходив у Києві. Після цього перебував в Одесі, звідки повернувся додому. У рідному Ізмаїлі його зустрічали рідні, побратими та волонтери.

 

"Коли я повертався додому мене зустрічали мої рідні, побратими з прикордонної комендатури швидкого реагування, де я проходив службу. Мені дуже приємно було. І волонтери місцеві зустрічали, бо моя мама волонтерка, плете маскувальні сітки для військовослужбовців на фронт", — прокоментував Гиренко.

Зустріч із сином та адаптація до мирного життя
За словами Віталія, побачення з сином стало для нього емоційним моментом. Наразі чоловік намагається налагодити з ним комунікацію.

 

"Він дуже на мене схожий. Це моя кров, це я, копія. Він позіхає навіть, як я. Під час зустрічі я відчув, що це частина тебе. Він поки не розмовляє, тому немає комунікації. Зараз будемо їхати на обстеження, потім на лікування, яке назначать. А так все нормально. Бігає, як заведений по хаті, не зловиш його. Не розмовляє, але компенсує це своєю активністю".

Наразі захисник Зміїного намагається адаптуватися до звичного життя. Більшість вільного часу проводить з родиною і пізнає рідних з початку.

 

"Ми знову пізнаємо один одного. Як мені сказав психолог, ви не повинні чекати, що буде той варіант, який був три з половиною роки тому. Звикайте до нового, до нових реалій. Це шлях в нікуди — шукати те, що було. Війна, полон зробили все по-іншому, тому треба починати все з початку", — підкреслив Віталій.

Проте, за словами захисника, від деяких звичок він ніколи не позбудеться:

 

"Я "вничку" їм. Стараюсь, щоб у мене завжди була їжа, щось смачненьке, те, що я люблю. Чотири місяці пройшло, а коли сонячно, я одягаю окуляри, щурюсь постійно. Ну, це тому, що світло, сонячно. У полоні прогулянки були 20 хвилин два або три рази на тиждень, інший весь час ти в камері знаходишся".

Попри пережите, Віталій Гиренко планує повернутися на службу в Ізмаїльський прикордонний загін. За словами чоловіка, по-іншому він вчинити не може.

 

"Я не можу не йти. Я довго думав, і жінка проти. Ну, тому що немало жінка пережила за цей весь час. І вона боїться за мене, війна, відмовляла мене. Дуже багато про це розмовляли. Ну, не можу. У мене два брата, племінник служить, всі мої родичі. Не можу по-іншому", — резюмував захисник Зміїного.

За матеріалами інтернет-ресурсів розмістила Оксана Картельян

Джерело: Місто 24