Цікавими спостереженнями та фото, зробленими на «Лебединому озері», у Фейсбук поділився т.в.о. начальника наукового відділу Нижньодністровського НПП Сергій Курочкин. Автор зазначив, що рівно дванадцять років тому, 5 листопада 2014 року, опублікував допис про початок зимівлі птахів на Сухому лимані біля Одеси, передає видання «Південь сьогодні».

«Перечитую його сьогодні – і за знайомими словами знову бачу білі лебедині шиї, щільні темні зграї лисок і неспокійні крила мартинів над водою.Тоді біля поромної переправи до нинішнього Чорноморська, який ще називався Іллічівськом, щороку збиралося близько 150–200 лебедів-шипунів, понад 2-3 тисячі лисок, численні качки та мартини. Здавалося, так буде завжди: прийде листопад, похолодає – і лиман знову наповниться птахами», – написав еколог.

Але за ці дванадцять років, за спостереженнями автора, чисельність птахів, які тут зимують, скоротилася в кілька разів.

Сергій Леонідович пише, що Сухий лиман мав особливе значення для зимівлі. Коли мороз сковував внутрішні водойми, поблизу портового фарватеру залишалася відкрита вода. Для водоплавного птаха така ділянка означає можливість годуватися, відпочивати й пережити холод. Адже зима випробовує птахів не лише морозом: крига може відрізати їх від звичних місць живлення.

Масштаб тодішніх скупчень зберігся в наукових записах. Під час обліків восени та взимку 2013–2014 років на Сухому лиману зареєстровано 35 видів птахів, із них 16 – водно-болотних, яких тут налічували до 7.000 особин. Найчисленнішими були лиски – на них припадало понад 60% усіх реєстрацій водно-болотних птахів

«Збереглася й історія одного білого мандрівника. У січні–лютому 2014 року на Сухому лимані спостерігали лебедя-шипуна, якого 19 січня 2013 року закільцювали на зимівлі в Угорщині. Маленьке кільце пов’язало дві зимівлі одного птаха – угорську й українську. Такі зустрічі допомагають зрозуміти, як лебеді переміщуються між водоймами та обирають місця, де можна пережити зиму», – поділився згадкою орнітолог.

Для містян ж, каже він, усе це було значно простіше й ближче: Сухий лиман став «Лебединим озером». Сюди приїжджали помилуватися птахами, приводили дітей. Молодята фотографувалися на тлі білих лебедів – вони потрапляли до родинних альбомів разом із найщасливішими спогадами.

«Тепер ці світлини можуть показати нам і те, чого ми не помічали щороку: як поступово рідшали знайомі зграї.

Чому птахів поменшало? Зменшення зимових скупчень птахів біля переправи на Сухому лимані має кілька причин одночасно: зміна місць зимівлі, погіршення місцевих умов і скорочення чисельності окремих видів. Частина змін може бути пов’язана з переміщенням зимівель. Європейські дослідження показують: за тепліших зим деякі види водоплавних птахів дедалі частіше залишаються північніше, там, де раніше водойми замерзали. Для Сухого лиману водночас відіграє важливу роль вплив війни – фактор турбування птахів вибухами ракет і дронів.

Оцінюючи зміни чисельності водоплавних і навколоводних птахів за останнє десятиліття, важливо враховувати наслідки тривалих посух і порушення водного режиму. Підвищення температури посилює випаровування, а за недостатнього поповнення водою міліють озера, пересихають заплавні водойми, скорочується тривалість затоплення сезонних водно-болотних угідь. Кліматичний тиск часто посилюють водозабір, осушення та перекриття природних проток.

Для птахів це означає втрату місць гніздування, живлення й перепочинку. Передчасне пересихання водойми може залишити виводки без доступного корму та безпечних укриттів. Коли такі несприятливі сезони повторюються, популяції отримують менше молодих птахів. Дослідження мешканців водно-болотних угідь показують: після тривалої посухи відновлення чисельності та продуктивності розмноження може потребувати років навіть після повернення води», – розмірковує автор.

Тому, на його думку, менші зимові зграї на Сухому лимані можуть відображати зміни, що відбулися далеко від його берегів — у місцях гніздування та на міграційних зупинках.

«Так особисте відчуття втрати стає підставою для природоохоронних рішень. Щоб узимку над лиманом знову біліли лебедині крила, потрібно берегти цілу мережу водойм, яка підтримує птахів упродовж року. Ми ще можемо зберегти те, що залишилося: чисту воду, природні береги, кормові мілини й спокій зимових зграй.

Мені хочеться, щоб і через дванадцять років молодята приїжджали фотографуватися до живого «Лебединого озера». І щоб за білими шиями лебедів на їхніх світлинах знову темніли численні зграї лисок», – написав Сергій Курочкин.

Підготувала Діана ГЕРГІНОВА

Джерело: «Південь сьогодні»