У п’ятницю, 4 вересня, Православна церква України вшановує святого священномученика Вавилу, єпископа Антіохійського, та святого пророка і боговидця Мойсея. Обидва святі жили в різні історичні епохи, але їхні життєві історії об’єднує мужність: Вавила не побоявся виступити проти імператорської влади, а Мойсей став провідником свого народу та передав йому Божий Закон.

"Апостроф" розповідає історію священномученика Вавили та пророка Мойсея, відомі перекази про їхнє життя, а також народні традиції, прикмети і заборони цього дня.

Священномученик Вавила був єпископом Антіохійським у III столітті, коли християни зазнавали переслідувань з боку Римської імперії. За історичними джерелами, він очолював Антіохійську церкву приблизно з 238 року до своєї смерті близько 250 року.

Найвідоміша історія з життя Вавили пов’язана з імператором Децієм, який прибув до Антіохії та влаштував велике язичницьке свято. За церковним переданням, правитель захотів увійти до християнського храму під час богослужіння, щоб побачити, як християни моляться.

Вавила, який саме служив літургію, вийшов назустріч імператору й не дозволив йому переступити поріг храму. Єпископ відкрито заявив, що язичник не може входити до святині та оскверняти її. Імператор був змушений відступити, адже всередині храму перебувало багато християн.

Для Вавили це стало початком переслідувань. Його заарештували та вимагали зректися Христа. Однак єпископ залишився непохитним.

Разом із Вавилою на суд прийшли троє його учнів — брати Урван, Прилідіан та Єполоній. Вони були зовсім юними: за церковним переданням, хлопцям було відповідно 12, 9 і 7 років. Їхня мати Христодула також постала перед правителем.

Коли імператор запитав Вавилу, хто ці діти, єпископ відповів, що вони його духовні чада. Він навчав їх християнської віри та виховував у дусі мужності.

Юнаків намагалися змусити зректися Христа, але вони відмовилися. За переказом, мучителі навіть наказали завдати кожному з братів стільки ударів, скільки йому було років. Та й це не змусило дітей відмовитися від віри.

Вавилу та трьох його учнів засудили на смерть. Джерела по-різному описують останні дні єпископа: за одними переказами, він був страчений разом із юнаками, за іншими — помер у в’язниці. Відомо, що після смерті святителя його поховали разом із кайданами, які він носив під час ув’язнення.

Особливе значення історія Вавили отримала через його сміливість перед владою. Він не мав ані війська, ані політичної сили, але не побоявся зупинити самого імператора біля дверей храму. Саме тому в церковній пам’яті святий став прикладом пастиря, який не проміняв свої переконання на безпеку, багатство чи прихильність правителя.

Другий святий цього дня — пророк Мойсей Боговидець, одна з найважливіших постатей Старого Завіту.

За біблійною розповіддю, Мойсей народився в Єгипті в час, коли фараон наказав убивати новонароджених хлопчиків з єврейських родин. Мати намагалася врятувати дитину й поклала немовля в кошик, який залишила серед очерету на березі Нілу.

Хлопчика знайшла дочка фараона. Вона забрала дитину до палацу, а годувати та доглядати за ним за Божим промислом певний час запросили його рідну матір.

Так Мойсей виріс при єгипетському дворі, але згодом усвідомив своє походження та не зміг залишатися байдужим до страждань свого народу.

Однією з найвідоміших історій його життя стала зустріч із Богом біля Неопалимої купини.

Мойсей пас отару в пустелі та підійшов до гори Синай. Там він побачив кущ, який палав у вогні, але не згорав. Коли пророк наблизився, почув голос Бога, який покликав його та доручив вивести ізраїльський народ із єгипетського рабства.

Саме ця подія стала початком великої місії Мойсея. Образ куща, який горить, але не знищується полум’ям, згодом отримав особливе значення у християнській традиції. Неопалима купина стала одним із старозавітних прообразів Богородиці, а згодом виник і однойменний богородичний образ.

Мойсей вивів свій народ із Єгипту та став його духовним провідником. Найважливішою подією його служіння стало отримання на горі Синай Божих заповідей.

За біблійною традицією, Мойсей перебував на горі 40 днів і отримав від Бога кам’яні скрижалі з Десятьма заповідями. Вони стали моральною основою життя ізраїльського народу.

З Мойсеєм пов’язана й драматична історія про золотого тільця. Поки пророк перебував на горі, частина народу, не дочекавшись його повернення, створила золоту статую та почала їй поклонятися.

Побачивши це, Мойсей розбив скрижалі. Потім він знову піднявся на гору, молився і вдруге отримав кам’яні таблиці із заповідями.

За біблійним переказом, після другого сходження з гори обличчя Мойсея сяяло так сильно, що люди не могли дивитися на нього. Відтоді він став символом людини, яка отримала особливе одкровення та передала Божу волю своєму народові.

Мойсей прожив 120 років. Він не увійшов до Землі обітованої, але перед самою смертю побачив її з гори Нево. Його смерть також оповита таємницею: за біблійною розповіддю, місце поховання пророка залишилося невідомим.

Для християнської традиції Мойсей є не просто старозавітним пророком. Його називають боговидцем і законодавцем, адже через нього народ отримав Божі заповіді. Його історія стала важливою частиною біблійної традиції та вплинула на формування християнського розуміння Закону, віри та відповідальності людини перед Богом.

Народні традиції 4 вересня

У народному календарі початок вересня був часом, коли господарство поступово переходило на осінній лад. Поля вже звільнялися від основних жнив, у коморах накопичували врожай, а люди уважно стежили за природою, намагаючись зрозуміти, якою буде осінь та зима.

Однією з важливих справ цього періоду було завершення збирання цибулі. Її викопували з грядок, просушували, перебирали та зв’язували у коси. Добре висушену цибулю складали на горищах, у коморах або інших сухих місцях, де вона могла зберігатися протягом зими.

Саме тому 4 вересня в деяких народних календарях називали Цибулевим днем. За станом цибулевого лушпиння навіть намагалися передбачити майбутню зиму: чим товстішим воно було, тим холоднішої пори очікували.

Цього дня господарі також перебирали інші овочі та перевіряли зимові запаси. Пошкоджені плоди відкладали для швидкого використання, а найкращі залишали на зберігання.

Початок вересня був і часом заготівлі лісових дарів. Якщо дозволяла погода, люди йшли до лісу по гриби та ягоди. Їх сушили, солили або іншим способом готували до зими.

У деяких регіонах саме на початку вересня особливу увагу приділяли горобині. Селяни дивилися, наскільки рясно вона вродила, адже за кількістю ягід намагалися передбачити майбутню зиму.

Цікавий звичай, пов’язаний із народними уявленнями про цей день, стосувався охорони врожаю. Вважалося, що після завершення жнив урожай потрібно особливо берегти від усього лихого. За одним із повір’їв, уночі люди могли виходити в поле, одягнувши кожух навиворіт і накривши голову рушником. Такий незвичайний вигляд мав відлякувати нечисту силу, яка нібито могла зашкодити зерну.

Звичай, звичайно, належить до народної демонології, а не до церковної традиції. Але він добре показує, наскільки важливим для українського селянина був урожай: після важкої праці потрібно було не лише зібрати зерно, а й уберегти його до наступної весни.

Після польових робіт поступово починалася підготовка до осінніх домашніх занять. Жінки перебирали льон, вовну та пряжу, діставали прядки, готували полотно для шиття. Довгі осінні та зимові вечори в українському селі були часом спільної роботи, коли за прядінням, вишиванням чи ремонтом одягу розмовляли, співали пісень і передавали молодшим старі родинні історії.

У господарстві також починали готувати приміщення до холодів. Перевіряли дах, лагодили паркани, утеплювали хліви, заготовляли дрова та корм для худоби.

Особливо уважно ставилися до печі. Перед холодним сезоном її оглядали, чистили та за потреби ремонтували. Вогонь у печі був не просто способом приготування їжі — від нього залежало тепло всієї оселі. 

Народні прикмети про погоду 4 вересня

• Якщо вранці йде дощ — зима може бути сніжною.
• Якщо на цибулі багато лушпиння — чекали холодної зими.
• Якщо на горобині багато ягід — зиму вважали морозною.
• Якщо в лісі мало грибів — очікували суворої зими.
• Якщо мурашники високі — вірили, що зима буде холодною.
• Якщо павутина довго літає в повітрі — осінь може бути теплою та сухою.
• Якщо день сонячний і теплий — хороша погода може затриматися надовго. 

Що не можна робити 4 вересня

Народні вірування радили 4 вересня не сваритися, не ображати близьких, не бажати нікому зла та не відмовляти людині в допомозі. Не радили також без потреби позичати гроші чи речі, оскільки вважалося, що разом із ними можна віддати власний добробут. 

Не рекомендували й марнувати продукти нового врожаю або недбало ставитися до запасів. Для селянської родини початок осені був часом, коли кожен мішок зерна, кожна цибулина чи картоплина мали свою ціну. 

Що треба зробити

Вірянам радять цього дня помолитися священномученику Вавилі та пророку Мойсею, попросити духовної сили, мудрості, мужності у складних обставинах, здоров’я для себе і близьких та миру для України. 

Варто також згадати головний урок історії Вавили — не втрачати мужності перед обличчям випробувань. А приклад Мойсея нагадує про відповідальність людини за тих, кого їй довірено вести та підтримувати.

4 вересня добре провести спокійно, без сварок і зайвої метушні, подякувати за врожай та прожите літо і з молитвою зустріти осінь — новий період року, який уже вступає у свої права.