Коли ми вивчаємо історію нашого краю, часто здається, що найбурхливіші події оминали його стороною аж до XIX-XX століть. Але це — глибока помилка, нав’язана імперською історіографією. В Українському інституті національної пам’яті розповіли про один із найкривавіших епізодів XVIII століття, який перетворив північ сучасної Одещини на справжнє поле битви народів, передає видання «Південь сьогодні».

Це історія Барської конфедерації — польського повстання, що стало детонатором для української Коліївщини та великої російсько-турецької війни.

Що таке Барська конфедерація? Бунт проти імперії

У 1768 році частина консервативної польської шляхти (магнатів та духовенства) об’єдналася у місті Бар на Поділлі у військово-політичний союз — конфедерацію. Їхні цілі були амбітними: скинути проросійського короля Станіслава Августа Понятовського, вигнати російські війська з Речі Посполитої, захистити «золоті шляхетські вольності» та привілеї католицької віри, виступивши проти нав’язаних росією прав для православних та протестантів.

По суті, це був перший великий польський національно-визвольний рух, спрямований проти російського імперського домінування. Але для українців, що жили на цих землях, він обернувся трагедією.

Північ Одещини: кривавий кордон світів

Епіцентром бойових дій стала територія, відома як Побережжя — нечіткий кордон між Річчю Посполитою та Османською імперією, що проходив по річці Кодима. Це землі сучасної півночі Одещини (Балта, Кодима) та прилеглих районів Вінниччини.

Чому саме тут?

Зручна база: Конфедерати використовували прикордонні міста як свої опорні пункти. Вони могли нападати на російські гарнізони та пропольську шляхту, а в разі небезпеки — швидко відступити на османську територію, за Кодиму.

Детонатор Коліївщини: Гасла конфедератів були відверто антиправославними. Їхні загони нападали на українські села, тероризували місцеве населення. Це стало останньою краплею, що спровокувала Коліївщину — наймасштабніше гайдамацьке повстання українського народу під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти.

Таким чином, на нашій землі зійшлися у смертельному двобої одразу три сили: польські конфедерати, російська імперська армія та українські гайдамаки.

Трагедія Балти: ыскра, що запалила велику війну

Кульмінацією цих подій стала так звана «Балтська справа» у березні 1768 року.

Загін конфедератів, переслідуваний російськими військами, переправився через Кодиму і сховався в османському містечку Паліанка-Османська (яке разом із польським містом Юзефгрод утворювало сучасну Балту).

У погоню за ними кинувся загін гайдамаків, який підтримували запорозькі козаки. Увірвавшись на османську територію, гайдамаки влаштували різанину, знищуючи і конфедератів, і татар, що дали їм притулок.

Османська імперія звинуватила в нападі росію, оскільки гайдамаки були її підданими. Цей інцидент став одним із головних формальних приводів для оголошення Османською імперією війни Російській імперії (1768-1774).

Уявіть собі: події у невеликому прикордонному містечку на території сучасної Одещини стали причиною великої війни двох імперій!

Наслідки та спадщина

Фінал був трагічним для всіх, крім Російської імперії:

Барська конфедерація була розгромлена.

Коліївщина була жорстоко придушена спільними зусиллями російських та польських військ.

Річ Посполита, ослаблена внутрішньою війною, стала легкою здобиччю. У 1772 році відбувся Перший поділ Польщі між Росією, Австрією та Пруссією.

У коментарях користувач зазначає, що представлена розповідь у дописі про події не є єдиною. В УІНП це визнають. Так, у коментарях Сергій Дворецький пише: «Наскільки пам’ятаю, українські історики Коліївщини дещо по-іншому описують Балтський інцидент. Група гайдамаків сотника Шила гналась за поляками та євреями, що сховались в Балті. Послали до каймакана (а ним, о диво, був Якуб-аги, останній “гетьман” Ханської України). Той відмовив у видачі. Шило відступив, залишивши невеличкий загін гайдамаків. Поляки з сейменами Якуб-аги перейшли через річку і вирізали гайдамацьку залогу. Шило дізнався, повернувся, і розгромив Балту. Ось таку версію я чув».

«Історія Барської конфедерації на наших землях — це яскравий приклад того, як українські території століттями були ареною боротьби великих імперій, а українці — її головними жертвами. Вона доводить, що північ Одещини ніколи не була «диким полем», а завжди перебувала в епіцентрі європейської геополітики. Це наша складна, кривава, але наша історія. І ми маємо її знати, щоб розуміти, звідки росте коріння сучасної російської агресії», – підкреслили в УІНП.

Джерело: «Південь сьогодні»