На офіційній сторінці КЗ «Арцизький історико-краєзнавчий музей» у Facebook екскурсоводка музею Надія Кочурова опублікувала матеріал про історію єврейської родини Гурфель з Арцизу. В основу публікації лягли спогади Лео (Йєгуди-Лейба) Гурфеля (Garfield), записані у Нью-Йорку в 1970 році (Autobiographical and Biographical Notations), а також матеріали з відкритих історичних ресурсів. Історія цієї родини наочно демонструє, через які складні випробування довелося пройти євреям Бессарабії в першій половині ХХ століття. З публікацією, яка переносить нас у минулі часи, ознайомилася журналістка інтернет-видання «Махала».

Походження родини Гурфель

Прізвище Гурфель є русифікованою транскрипцією слова Horfel, яке, ймовірно, пов’язане з торгівлею шерстю та шкірами великої рогатої худоби, адже саме цим займався прадід родини.

За родинними спогадами, Лейб — батько сімейства — був могутнім чоловіком: високим, сильним, із довгою бородою та пейсами, як і більшість євреїв того часу. Він походив з єврейської колонії Галатше поблизу Балти на Поділлі, неподалік лівого берега Дністра.

У родині Груфель було 11 дітей: десятеро синів і одна донька — Бася. Перші троє синів отримали імена на честь біблійних патріархів: Авраам, Іцхак та Ізраїль. Четверта дитина померла невдовзі після народження. Далі народилися Лейзер, Арон, Лейб (Леон), Хаїм, Песах і Нехамія. Хаїм загинув у шестирічному віці внаслідок нещасного випадку, а Нехамія помер під час навчання.

Коли діти підросли, вони стали допомагати батькові заробляти. Старшого сина, Авраама, дядько Єхієль забрав у Тарутине працювати у своїй крамниці. Умови були вкрай важкими: разом з іншими працівниками Авраам спав на підлозі, а кожні два тижні долав верхи у сніг, холод і багнюку шлях на ринок в Арциз, який був німецькою колонією на відстані 22 кілометрів від Тарутине. Він пропрацював у дядька кілька років у дуже скрутних умовах на мізерну зарплатню.

Арцизький купець

Згодом Авраам повернувся до батька, став допомагати йому у крамниці та одружився зі старшою донькою дядька Єхієля — Гейдіє. Дядько забезпечив молодят «залізним» магазином в Арцизі, який працював у базарні дні.

Авраам швидко завоював довіру німецьких колоністів, здобув репутацію чесного та надійного купця і забезпечив собі процвітання. Він оселився в Арцизі, нажив певний статок і став знаною постаттю в місті.

Підтвердження того, що в Арцизі дійсно проживав Авраам Груфель  – коваль та власник магазину знайдене в бізнес-довіднику за 1924 рік.

В єврейській громаді Арциза Авраам був відомий своєю щедрістю. У справах громади він часто жертвував суму, рівну внескам усієї єврейської громади міста. Двері його будинку завжди були відкриті для гостей, адже, коли представники єврейських спільнот з інших населених пунктів приїжджали до Арцизу, вони завжди зупинялися в його домі.

Як і личило заможному єврею минулих часів, Авраам неодноразово допомагав бідним дівчатам з Арциза влаштовуючи для них весілля, забезпечуючи посаг та покриваючи інші витрати.

Праця ціною здоров’я

Авраам був невтомним трудівником, який все життя важко працював, аби розбагатіти. Щоб купити залізні вироби він їздив до Одеси, Кишинева, Галаца, Бреїли, Ясс чи Бухареста. Через віддаленість залізничної станції йому доводилося всю ніч тягнути віз до найближчої маленької станції, а потім пересідав на більшу, аби дістатися потрібного міста. 

Робочий день Авраама починався о шостій ранку і тривав до восьмої вечора. Уся обробка металу виконувалася повністю вручну, адже тоді не існувало машин для різання, пиляння, чи підготовки замовлень. Кожна зароблена копійка давалася важкою працею, що зрештою підірвало здоров’я купця.

Після входу Червоної армії до Арциза один із місцевих «товаришів» порадив Аврааму добровільно передати бізнес радянській владі. Той погодився. Комісари пообіцяли компенсацію, склали інвентарний список і визнали підприємство прибутковим.

Обіцянки так і не були виконані. Родину вигнали з дому, і вона була змушена жити в переповненій квартирі. На нагадування про обіцяну компенсацію Авраам почув від «визволителів» коротку відповідь: «Від людей взято. Людям повернуто».

Евакуація та дорога до Ізраїлю

На початку німецько-радянської війни родину дозволили евакуювати з Бессарабії, заборонивши брати будь-що, окрім найнеобхіднішого. Дорогою померла дружина Авраама — Гейда.

Один із синів перебував в Ерец-Ісраелі, а згодом його мобілізували і він служив у британській бригаді, де отримав звання сержанта. Двох інших синів мобілізували більшовики. Сам Авраам опинився в Центральній Азії, де вперше у житті зазнав голоду.

Авраам вів щоденник, у якому описував радянські реалії, грабежі та зловживання офіцерів. Ці записи збереглися в родинному архіві.

Наприкінці війни Авраам рушив у бік Бессарабії, дістався Чернівців, де перебував його син Шмуель зі своєю дружиною, а згодом всі троє нелегально дісталися Румунії. З Бухаресту він встановив зв’язок з братами в Америці, які надали всім трьом кошти, аби дістатися Кіпру, а далі потрапити до Ерец-Ісраеля. Однак британська влада тоді відмовила. Очевидно, що навіть той факт, що син Авраама служив у Британській армії, не мав жодного значення.  

Порятунок прийшов із проголошенням Держави Ізраїль. Авраам разом із сином та невісткою стали одними з перших іммігрантів, які оселилися в кібуці.

У 1951 році Лео Гурфель, відвідав родичів в Ізраїлі під час всесвітньої конференції бессарабських євреїв. Після майже тридцятирічної розлуки він дізнався про всі пережиті події рідним братом Авраамом.

Авраам Гурфель помер у серпні 1968 року. Його було поховано на кладовищі поблизу кібуцу в Державі Ізраїль.

Джерело: mahala.com.ua