На невеликому мисі правого берега річки Кагач, серед сучасних будівель і зелених пагорбів, збереглися руїни замку, який колись входив до османської оборонної системи у Північному Причорномор’ї. Йдеться про споруду розташовану в межах міста Татарбунари, відому в історії як Татарбунарська фортеця. Вона була зведена на початку XVII століття, проте тривалий час залишалася забутою, аж доки у 2018 році до неї не проявили інтерес археологи. Журналістка інтернет-видання «Махала» вирішила ознайомитися з їхніми висновками та дізнатися, чим ця пам’ятка є особливо цікавою.

Фортеця контролювала водні шляхи та околиці

Татарбунарська фортеця мала стратегічне розташування: вона височіла над долиною річки й контролювала водні шляхи та околиці. Письмові джерела свідчать, що замок збудували османи близько 1624–1628 років як частину лінії укріплень на північному узбережжі Чорного моря. Його призначення було не лише військовим: замок слугував адміністративним центром, контролював місцеві торгівельні маршрути та забезпечував охорону навколишніх поселень.

Гарнізон фортеці складався з турків та татар, а знайдені під час розкопок предмети свідчать, що серед робітників могли бути й молдавани. Археологи вважають, що фортеця не була лише оборонною спорудою — вона слугувала центром життя для десятків людей, які тут жили, працювали та оберігали місто.

Перші відкриття зроблені влітку 2018 року

Літо 2018 року стало переломним для вивчення замку. Експедиція Відділу археології Криму та Північно-Західного Причорномор’я Інституту археології НАНУ під керівництвом Ігоря Сапожникова провела системні розкопки. Було закладено шурф площею 25 м², де зафіксували фрагменти кам’яних фундаментів, уламки кладки та численні археологічні матеріали.

Знахідки були різноманітними. Поливна кераміка, уламки сіроглиняних посудин, бронзові вирізки та декоративні елементи дозволили датувати споруду першою половиною XVII століття і реконструювати деякі елементи внутрішньої інфраструктури. Археологи відзначили, що виявлені матеріали свідчать про певний рівень заможності та технічної майстерності будівельників.

Крім того, археологи знайшли залишки каркасних споруд, плитняк для фундаменту і навіть фрагменти кераміки з декоративним розписом. Це свідчить про те, що замок не був лише грубим військовим укріпленням, а мав адміністративну й житлову функцію.

Історія фортеці оповита легендами

Місцеві мешканці називають мис, на якому стоїть фортеця, «старим мисом» і передають легенди про підземні ходи та приховані скарби, які нібито зберігалися тут за часів османського панування. Хоча археологи не підтвердили наявність великих сховищ, знайдені залишки свідчать про систему підземних споруд та комунікацій, що могла виконувати оборонну або господарську роль.

Сьогодні руїни замку знаходяться в межах міста. Через це археологічні роботи потребують особливої обережності, щоб не пошкодити сучасні будівлі та дороги. Проте місцеві мешканці вже звикли до присутності історії буквально під ногами й вважають фортецю важливим культурним символом.

Наявність джерел питної води біля замку була ключовою для його виживання. Останець, на якому розташована фортеця, дозволяв контролювати річкову долину, а джерела забезпечували постійне водопостачання для гарнізону і мешканців. Такий вибір місця пояснює, чому руїни дійшли до наших днів, не будучи повністю зруйнованими чи забудованими.

Туристичний та освітній потенціал історичної пам’ятки

Археологи й краєзнавці вважають, що фортеця може стати центром історико-освітнього туризму, який приверне увагу як українських, так і закордонних туристів. У планах — створення музею просто неба та організація екскурсійних маршрутів, що демонструватимуть історію османських укріплень у регіоні.

Попри відкриття, багато аспектів замку залишаються невивченими. Точне розташування казарм, складів, воріт і надбрамної вежі поки невідоме. Археологи наголошують на потребі щорічних системних розкопок із використанням сучасних методів — геофізики, 3D-картографування та цифрової документації.

Також важливим є юридичний захист пам’ятки. Офіційний статус дозволить проводити наукові роботи без ризику руйнування та інтегрувати фортецю в туристичні й освітні маршрути регіону. До того часу руїни лежатимуть під міською травою, чекаючи на наступні відкриття, які можуть суттєво змінити сучасне розуміння ролі Татарбунар у системі османських фортифікацій.

Відкриття зроблені на території Татарбунарської фортеці у 2018 році показали, що навіть маловідомі споруди можуть стати джерелом знань про життя людей, технології і стратегії оборони далекого минулого. І саме поєднання археології, історії та сучасного культурного підходу дозволяє зробити замок живою історією, яку можна досліджувати, берегти та розповідати наступним поколінням.

Використані джерела:

1. І. В. Сапожников, О. С. Сінельніков — «Перші археологічні дослідження османського Татарбунарського замку», Археологія і давня історія України, 2019.
2. І. Сапожников — «Татарбунарський замок: археологія та історія», Academia.edu, 2018.
3. «Османський Татарбунарський замок XVII-XVIII вв.: історико-топографічний нарис», 2019.
4. Міська ініціатива «Історико-культурний проєкт — Татарбунарська фортеця», tatarbunary.od.ua.

Фото з доступних джерел.

Джерело: mahala.com.ua