Звання «Почесний громадянин Арцизької міської територіальної громади» посмертно присвоєно військовослужбовцям, жителям громади, які загинули під час захисту України. Про це йдеться у рішенні Арцизької міської ради, передає видання «Південь сьогодні».

Захисники України, яким було присвоєно почесне звання:

Арабаджи Дмитро Іванович (12.04.1983 – 03.11.2024) – уродженець села Виноградівка. З січня 2023 року Дмитро Іванович добровільно став на захист суверенітету та територіальної цілісності України. З честю та сумлінно ніс службу в бригаді морської піхоти. Він був командиром відділення зенітного артилерійського взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї військової частини А 4548. Життя воїна обірвалося у селі Трудове Покровського району Донецької області. Поховано Героя у рідному селі Виноградівка. Нагороджений орденом «За Мужність» ІІІ ступеня, нагрудним знаком «Ветеран війни» (учасник бойових дій).

Балабан Іван Іванович (30.07.1971 – 09.09.2024) –  уродженець села Холмське. 12 липня 2024 року Іван Іванович вступив до лав Збройних Сил України, протягом місяця проходив навчання у місті Вінниця. Далі був переведений до Миколаєва, звідти – на Сумщину. 07.09.2024 року Балабан І.І. був відправлений на бойове завдання до Курської області, звідки, на жаль, повернувся «на щиті». Життя військового обірвалося у селищі Каучук Курської області рф внаслідок осколкових поранень, отриманих під час мінометного обстрілу ворога. Поховано Героя у рідному селі Холмське.

Банчу Олександр Михайлович (08.04.1977 – 06.06.2023) – уродженець села Вишняки. Із перших днів повномасштабного вторгнення Олександр Михайлович  без вагань став на захист суверенітету та територіальної цілісності України, вірно виконуючи свій громадянський і військовий обов’язок. Його хоробрість, стійкість, мужність, патріотизм самопожертва та відданість стали прикладом для всіх, хто знав його. У січні та лютому 2023 року Олександр Михайлович брав участь у запеклих боях за Авдіївку. До цього він проявив себе як сміливий та відповідальний воїн у боях за Очаків. З перших днів своєї служби був щиро відданий Батьківщині, завжди діяв із честю та глибоким усвідомленням обов’язку перед українським народом, сумлінно виконував усі поставлені завдання, не шкодуючи себе задля безпеки побратимів та захисту рідної землі. Загинув воїн у селі Богданівка Бахмутського району Донецької області, тривалий час вважався зниклим безвісти.

Богачек Валентин Георгійович (22.01.1985 – 30.01.2024) – уродженець Одеси. Валентин рано став сиротою – втратив батьків, зберігав родинні стосунки з родичами у місті Арцизі. У 2023 році був мобілізований Хаджибейським РТЦК та СП м. Одеса. Проходив службу в 37-й окремій бригаді морської піхоти. 30 січня 2024 року матрос Богачек Валентин загинув у бою за Україну, її свободу та незалежність поблизу населеного пункту Кринки Херсонського району Херсонської області. З цього ж дня вважався зниклим безвісти. У січні 2025 року, під час обміну, його тіло було повернуто до України. Поховано Героя у місті Арциз.

Боєв Михайло Георгійович (29.10.1975 – 10.09.2024) – уродженець міста Кілія. З 1983 р. по 1994 р. проходив строкову військову службу. Після служби працював за наймом. Згодом разом із батьками переїхав до міста Арциз. 24 квітня 2023 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. З 05.06. до 05.07.2023 р. був на навчанні у смт Десна Чернігівського району Чернігівської області. 5 липня 2023 року отримав Сертифікат про закінчення фахової підготовки за спеціальністю «механік – водій танку Т-72 ІІІ класу». Пізніше був направлений до міста Куп’янськ Харківської області. Згідно із витягом із журналу бойових дій танкового батальйону військової частини А4784 19.09.2023 року з 06.00 г. ранку до 22.00 г. вечора брав участь у бойових діях, «танк № 729 (ст.л-т Лесік В.О., солд. Боєв М.Г., солдат Черкес О.Ю.) відпрацювали 3 осколкові снаряди з вогневої позиції…» та підбили танк противника. Виконуючи бойове завдання, разом із товаришами підірвався на міні та з важкими пораненнями потрапив до шпиталю міста Дніпропетровськ, згодом – до міста Черкаси, далі – до КНП «Арцизька центральна опорна лікарня» Арцизької міської ради. 10 вересня 2024 року військовий, після важкого довготривалого лікування, помер у лікарні рідного міста Арциз. Поховано Героя у місті Арциз. Нагороджений відзнакою міністра оборони України «Залізний хрест» (наказ від 08.12.2023р. № 1586) та медаллю «Ветеран війни – учасник бойових дій».

Дімітров Володимир Георгійович (23.06.1973 – 02.05.2025) – уродженець села Нова Іванівка. У листопаді 1996 року переїхав до міста Дніпро, де працював на Дніпровському комбінаті харчових концентратів. З 2006 року до лютого 2022 року працював у сфері дорожнього господарства. З перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України Володимир Георгійович, не вагаючись, добровільно вступив до лав захисників Батьківщини. Незважаючи на вік, життєвий досвід і вже пройдені випробування, він знову, як і в молоді роки, взяв до рук зброю, готовий віддати все заради миру і безпеки свого народу.  Долучившись до Збройних Сил України, Володимир виконував поставлені бойові завдання з гідністю та честю. 2 травня 2025 року оператор відділення радіолокаційної розвідки радіотехнічної батареї 5 зенітного дивізіону військової частини А 4608, старший солдат Дімітров Володимир Георгійович, залишаючись вірним Військовій присязі та українському народові, помер в місті Дніпро, знаходячись у черговій щорічній відпустці. Поховано Героя у рідному селі Нова Іванівка. Нагороджений почесним нагрудним знаком головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» 29.11.2023 р.

Дімов Георгій Іванович (20.07.1986 – 26.06.2025) – уродженець села Виноградівка. У січні 2025 року став до лав ЗСУ. Відважно боронив незалежність України. З 26 червня вважався зниклим безвісти. Згодом стало відомо, що він загинув під час мінометного обстрілу. Життя захисника обірвалося у селі Юнаківка Сумської області. Поховано Героя у рідному селі Виноградівка.

Дімчев Дмитро Володимирович (01.02.1995 – 05.06.2023) – уродженець села Теплиця. Помер військовий у селі Вороне Дніпропетровської області. Поховано Героя у рідному селі Теплиця. У 2013 році закінчив аграрний ліцей, отримавши професію водія. У цьому ж році був призваний на проходження строкової служби у лавах Збройних Сил України. Після списання за власним бажанням поїхав до Миколаєва і уклав контракт на військову службу – дуже хотів служити, як його батько. З 2015 року брав участь в Антитерористичній операції, стояв на захисті Донецького аеропорту, Дебальцево, Іловайська (Іловайський котел). У 2016 році, після того, як сплив контракт, повернувся додому і в цьому ж році одружився. 15.07.2017 року у нього народилась дочка Віолетта, за яку був ладен віддати життя, настільки любив її. Через деякий час подружжя придбало будинок у селі Теплиця, з 2018 року працював водієм в Агрофірмі «Дністровська». Коли почалось повномасштабне вторгнення, у 2022 році пішов на службу, сказавши матері: «Якщо не я, то хто?». З 25.02. 2022 року до серпня того ж року був у Територіальній обороні міста Арциз, у вересні 2022 року його було направлено до міста Миколаїв. Далі був направлений на проходження служби у Дніпропетровську область. 05.06.2023 року головного сержанта десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти І батальйону морської піхоти військової частини А2802 Дімчева Дмитра Володимировича не стало, він помер у селі Вороне Дніпропетровської області. У 2022 році Дмитро в місті Миколаїв був нагороджений грамотою командира 36 окремої бригади морської піхоти ім. контрадмірала Михайла Білинського  за старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання службових (бойових) обов’язків (завдань) та з нагоди святкування Дня захисників і захисниць України. Також захисника нагороджено відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції» (Указ Президента України від 17.02.2016 р. № 53/16).

Доксов Олександр Степанович (19.03.1990 – 14.04.2025) – уродженець села Главані. Життя воїна обірвалося у селі Костянтинопіль Волноваського району Донецької області. Поховано Героя у рідному селі Главані.

Кучер Євгеній Іанович (28.11.1966 – 27.05.2022) – уродженець міста Снігурівка Миколаївської області. У 1985 році був призваний на строкову військову службу у місто Ашгабад, Туркменістан. По завершенню строкової служби продовжив навчання. Після закінчення навчання у 1990 році повернувся до рідного міста, де розпочав трудову діяльність у банку «Україна» на посаді економіста. З 1997 року займався підприємницькою діяльністю. З 2005 року по 2011 рік працював за кордоном у Чехії. У 2012 році повернувся до України та працював на охоронному підприємстві. 25 липня 2017 року став на захист суверенітету та територіальної цілісності України, вірно виконуючи свій громадянський і військовий обов’язок на посаді головного сержанта батальйону морської піхоти. З липня 2017 року по січень 2018 року, з березня по жовтень 2019 року Євгеній Іванович брав участь в Антитерористичній операції. З 2019 року Євгеній переїхав жити до міста Арциз. З лютого 2022 року й до своєї загибелі брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони України під час повномасштабного вторгнення росії на територію України. Загинув захисник у селі Мурахівка Березнегуватського району Миколаївської області. Поховано Героя у місті Кременчук. Нагороджений нагрудним знаком учасника бойових дій у 2019 році, пам’ятною відзнакою «30 років Збройним Силам України» (2021 рік) та орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) відповідно до Указу Президента України №303 від 25.05.2023 року – за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку.

Мосієнко Денис Олександрович (29.04.1998 – 12.04.2025) – уродженець села Мирнопілля. З 2014 по 2016 роки навчався в Тарутинському професійному аграрному ліцеї на електрогазозварника. У 2017 році вступив на строкову службу до лав ЗСУ. Після строкової служби вирішив продовжити контракт. По завершенню контракту повернувся до рідної домівки у місто Арциз. Почав працювати в ПП «Артал». 24 лютого 2022 року, коли настав час захищати Батьківщину, добровільно пішов до військкомату. Став на оборону України в лавах 35 бригади морської піхоти. Завжди був у найгарячіших точках військових дій, брав участь у боях за звільнення Херсона та Донецька. 27 травня 2023 року одружився і став найкращим чоловіком та зятем. У 2024 перевівся до 115-ї окремої механізованої бригади, де й отримав звання молодшого сержанта. Продовжував брати активну бойову участь на Сіверському напрямку. Загинув захисник під час виконання бойового завдання по виявленню та знищенню сил противника неподалік населеного пункту Торське Краматорського району Донецької області. Поховано Героя у місті Арциз. Відзначений Подякою за сумлінне виконання бойових завдань, вірність Військовій присязі, особисту мужність і самовіддані дії, виявленні при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та з нагоди Дня піхоти.

Мукієнко Олександр Олександрович (01.01.1977 – 29.03.2022) – уродженець міста Арциз. З 1984 року по 1994 рік Олександр Олександрович навчався у Арцизькому ліцеї № 4. Після закінчення ліцею вступив до Київського інституту військово-повітряних сил. У 2020 році уклав контракт з в/ч А0666, пп В0095, 28 ОМБр. З листопада 2020 року по вересень 2021 року Олександр Олександрович у складі 28-мої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу брав участь в АТО. З початком повномасштабного вторгнення він продовжив захищати Батьківщину від окупантів. Під час виконання бойового завдання Олександр Олександрович Мукієнко загинув поблизу населеного пункту Олександрівка Херсонського району Херсонської області. Довгий час він вважався зниклим безвісти. Лише через два роки рідні змогли попрощатися із загиблим Героєм. Поховали Олександра Олександровича із військовими почестями у місті Київ – за місцем проживання його дружини.

Назаренко Антон Васильович (06.11.1985 – 21.10.2024) – уродженець села Восточне Тальменського району (рф). У 1988 році разом із родиною переїхав у селище Петропавлівка Дніпропетровської області. У 1992 році вступив до 1 класу Петропавлівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, де отримав базову загальну середню освіту. Далі навчався у Державному професійному технічному навчальному закладі «Першотравенського гірничного ліцею» міста Першотравенськ Дніпропетровської області. У 2005 році закінчив навчальний заклад, здобувши спеціальність «електрогазозварювальник». Після навчання Антон Васильович  за спеціальністю одразу іде працювати в шахту. У 2010 році переїжджає до АР Крим, де знайомиться зі своєю майбутньою дружиною. У 2012 році разом із сім’єю переїжджає в місто Гола Пристань Херсонської області. У 2013 році родина переїжджає до міста Арциз, де він влаштовується працювати у ПП «Артал». У 2015 році працював у ТОВ «Гідропром» міста Одеса. У жовтні 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Захисник загинув під час виконання військової служби та завдань, пов’язаних із захистом Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України, поблизу населеного пункту Воздвиженка Покровського району Донецької області. Поховано Героя у місті Одеса. Нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни – учасник бойових дій» та нагрудним знаком Командувача об’єднаних сил Збройних Сил України «За службу та звитягу ІІІ ступеня» (посмертно) – наказ Командувача об’єднаних сил Збройних Сил України від 28.10.2024 р. № 169.

Нехай Валерій Петрович (24.06.1973 – 18.08.2022) – уродженець міста Арциз. У 1989 році родина переїхала до міста Южне. Після отримання повної загальної середньої освіти закінчив факультет політології Одеського національного університету ім. Іллі Мечникова. Згодом повернувся до міста Південне. У цивільному житті був заступником директора з наукової роботи в Южненській середній школі І-ІІІ ступенів № 2 Южненської міської ради Одеської області. Також працював у ТОВ «ТІС-Міндобрива» на посаді машиніста навантажувальної машини. Із початку повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, Валерій Петрович пішов на службу до лав Збройних Сил України.  Служив у 28-ій окремій механізованій бригаді, в/ч А0666. Захисник був навідником механізованого батальйону. Захисник загинув під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Олександрівка Херсонського району Херсонської області. Понад рік він вважався зниклим безвісти. Тому тільки 15 січня 2024 року військовослужбовця провели в останню путь та поховали у місті Південне на місцевому кладовищі.  14 лютого 2024 року Валерія Петровича було посмертно нагороджено почесною відзнакою «За заслуги перед Південнівською міською територіальною громадою». Похований Герой у місті Південне на місцевому кладовищі. У центрі міста на Еспланаді памʼяті міститься портрет загиблого військовослужбовця Нехая Валерія Петровича.

Поліщук Андрій Сергійович (13.12.1989 – 12.02.2025) – уродженець міста Чорноморськ. Працював за наймом у сфері будівництва. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну без вагань став на захист Батьківщини. 11 липня 2023 року познайомився з Поліною, мешканкою села Плоцьк Арцизької громади, яка 29 лютого 2024 року стала його дружиною. У червні 2024 року Максим отримав важке поранення в районі населеного пункту Костянтинівка Донецької області, після якого впав у кому, що тривала місяць. Одужав і, не зважаючи на складне лікування та реабілітацію, знову повернувся до лав Збройних Сил України. 12 лютого 2025 року солдат Поліщук Андрій Сергійович помер у пункті тимчасової дислокації запасної роти в місті Білозерське Покровського району Донецької області. 25 лютого 2025 року Герой був похований в селі Плоцьк на сільському кладовищі. Нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни».

Пономаренко Максим Олександрович (04.07.2001 – 07.03.2025) – уродженець села Прямобалка.  У 2019 році був призваний на військову службу до лав ЗСУ. Служив у залізничних військах міста Чернігів. 2021 – 2022 рр. –  працював у м. Одеса в супермаркеті АТБ. 07.03.2022 року був призваний Болградським РТЦК та СП на військову службу за мобілізацією, потрапив у м. Дніпропетрівськ до 206 бригади. Далі був направлений у Донецьку область до військової частини А 2980 у 59 бригаду. 20.02.2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Муравка Покровського району Донецької області отримав поранення внаслідок застосування противником КАБ-250. 07.03.2025 року захисник помер, перебуваючи на лікуванні у відділенні хірургічної інфекції військово-медичного клінічного центру Південного регіону України. Поховано Героя у селі рідному селі Прямобалка.

Проданов Денис Сергійович (02.07.1980 – 16.11.2024) – уродженець міста Татарбунари. У 1989 році родина переїхала до села Главані Арцизького району Одеської області. У 1997 році закінчив 11 класів та вступив до Морехідного фахового коледжу на спеціальність «судноводіння». У 1999 році, недовчившись, пішов на строкову службу на півтора року. Повернувшись зі служби, закінчив навчання у коледжі. З 2002 року працював адміністратором у ТЦ Таврія В. У 2011 році одружився та переїхав із родиною до села Залізничне Болградського району Одеської області. З 2014 року почав підприємницьку діяльність. Коли почалось повномасштабне вторгнення рф на територію України, Денис Сергійович, не роздумуючи, став на захист Батьківщини. Життя військового обірвалося у селі Новодарівка Пологівського району Запорізької області. Поховано Героя у селі Табаки. Нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни – учасник бойових дій» та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» (від 05.07.2023р. № 1483).

Самойленко Валерій Сергійович (04.01.1997 – 30.01.2025) – уродженець села Мирнопілля. Життя воїна обірвалося у місті Запоріжжя. Після школи працював за наймом, а з 2016 року проживав у місті Одеса, де працював на станції технічного обслуговування автомобілів. У 2017 році мати Валерія Самойленка переїхала до села Кам’янське Арцизького району. З 2020 року перебував у громадянському шлюбі з Бузіян Анастасією Григорівною, родина проживала в місті Арциз. У вересні 2024 року Валерія Сергійовича було призвано на військову службу за мобілізацією. Життя воїна обірвалося у місті Запоріжжя – Валерій Самойленко помер, перебуваючи у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» (КНП «МЛЕ та ШМД») м. Запоріжжя. Поховано Героя у селі Кам’янське.

Сергєєв Михайло Михайлович (16.07.1996 – 03.11.2024) – уродженець міста Арциз. У червні 2016 року був призваний на строкову військову службу у в/ч 3030. У лютому 2017 року уклав контракт на 3 роки з командуванням в/ч 3030. У листопаді 2018 року одружився. У 2019 році народився син Олексій. За контрактом з в/ч А0666 (від 13 липня 2020 року) брав участь у Антитерористичній операції на сході України. З початку повномасштабного вторгнення російської федерації захищав Миколаївщину, брав участь у боях за звільнення міста Херсон. Далі був переведений до міста Бахмут Донецької області. Пізніше рік виконував військовий обов’язок у місті Краматорськ. Останнє місце служби було в селі Костянтинівка Краматорського району Донецької області. 3 листопада 2024 року кулеметник-розвідник розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти сержант Сергєєв Михайло Михайлович, знаходячись у щорічній основній відпустці, помер у місті Одеса. Похований Герой в місті Арциз на міському кладовищі (Арциз – 2). Нагороджений відзнакою Президента України  «За участь в Антитерористичній операції», нагрудним знаком «Ветеран війни – учасник бойових дій» та почесним нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІ ступеня.

Сергєєв Олексій Сергійович (06.04.1996 – 12.05.2024) – уродженець села Кам’янське. З 2016 р. служив в армії в окремому президентському полку в місті Київ. Після повернення з армії навчався в Національному університеті кораблебудування імені Макарова та 2021 року здобув ступінь вищої освіти – бакалавр, спеціальність «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка». Після початку повномасштабного вторгнення 23 квітня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. 12 травня 2024 року старший солдат, старший вогнеметник 2 вогнеметного відділення взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту Сергєєв Олексій Сергійович загинув, при переміщенні до бойових позицій під час виконання бойового завдання, пов’язаного із захистом Батьківщини, внаслідок артилерійського (мінометного) обстрілу в районі н.п. Часів Яр Бахмутського району Донецької області. Похований Герой на «Алеї слави» кладовища міста Чорноморськ Одеської області.

Сидоренко Микола Миколайович (26.05.1986 – 03.05.2025) – уродженець міста Арциз. У 1996 році розпочав трудову діяльність на Арцизькому хлібоприймальному підприємстві, де зарекомендував себе відповідальним і сумлінним працівником. У 2006 році був призваний до лав Збройних Сил України для проходження строкової військової служби, яку проходив у місті Новоград-Волинському Житомирської області. 30 грудня 2024 року Микола став на захист України, брав участь у бойових діях. Загинув воїн у селі Миропілля Сумської області під час виконання бойового завдання. Поховано Героя у місті Арциз.

Тейбаш Володимир Георгійович (20.03.1977 – 24.08.2024) – уродженець села Кам’янське.  Після здобуття професії працював за фахом у місцевому колгоспі, де проявив себе як сумлінний працівник. У 1998 році Володимир Георгійович одружився і переїхав до села Павлівка Снігурівського району Миколаївської області, де згодом у подружжя народилися двоє дітей.  У мирний час Володимир Георгійович працював у ТОВ «Мостобудівельний загін №73», а згодом – на місцевому заводі з переробки томатів. У 2014-2015 роках він проходив службу в зоні АТО, захищаючи рідну землю від ворога. З перших днів повномасштабного вторгнення в 2022 році Володимир Тейбаш знову став на захист України. Молодший сержант Тейбаш Володимир Георгійович загинув під час виконання бойового завдання у селі Роботине Пологівського району Запорізької області. Поховали загиблого Героя на кладовищі біля села Павлівка Баштанського району Миколаївської області.

Тищенко Сергій Леонідович (16.01.1988 – 30.08.2024) – уродженець села Кам’янське. Ще з дитинства Сергій захоплювався морем, що згодом дало відбиток у виборі професії. І у 2004 році він вступив у Державний професійно-технічний навчальний заклад «Одеське вище професійне училище морського туристичного сервісу». У 2006 році закінчив навчальний заклад з Червоним дипломом, здобувши спеціальність «судовий кухар». Після закінчення училища був на стажуванні за кордоном на кораблі «Максим Горький». У 2007 році Тищенко Сергій Леонідович підвищив свою кваліфікацію, а в 2008 році отримав диплом «технолога харчування». У 2009 році Сергій Леонідович працював у банкетному залі на Морському вокзалі м. Одеса. Паралельно з роботою здобував вищу освіту в Одеській національній технологічній академії, яку закінчив з червоним дипломом. У 2013 році здобув ще одну спеціальність – «кранівник» і пропрацював 11 років у Морському порту «ТІС». 11 червня 2024 року у зв’язку з воєнною агресією російської федерації проти України був призваний четвертим відділом Одеського РТЦК та СП Одеської області. Загинув воїн від вибухової травми поблизу села Парасковіївка Покровського району Донецької області. Поховано Героя у рідному селі Кам’янське.

Унтілов Віктор Вікторович (10.09.1984 – 12.05.2024) – уродженець села Плоцьк.  Після закінчення школи працював за наймом у рідному селі та навколишніх господарствах. 12 лютого 2024 року Віктор Унтілов був призваний до лав Збройних Сил України. Життя захисника обірвалося у селі Водяне Покровського району Донецької області. Майже рік воїн вважався зниклим безвісти – 1 травня 2025 року, після тривалого пошуку і розслідування, стало остаточно відомо про його загибель. Поховано Героя у рідному селі Плоцьк.

Франченко Сергій Володимирович (12.04.1983 – 10.11.2024) – уродженець міста Ізмаїл. Після навчання у школі Сергій Володимирович влаштувався працювати у м. Одеса. У 2015 році переїхав до міста Арциз та влаштувався працювати до КФГ «Колосов». У квітні 2023 року одружився. У вересні 2024 року Сергій був мобілізований до лав Збройних Сил України. Життя захисника обірвалося під час виконання бойового завдання у селищі Новоіванівка Курської області рф внаслідок мінометного обстрілу. Поховано Героя у місті Арциз.

Також звання «Почесний громадянин Арцизької міської територіальної громади» присвоєно:

Новікову Сергію Валерійовичу, підполковнику, командиру 184 окремого батальйону територіальної оборони 122 окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України – за особисту мужність та героїзм, проявлені під час виконання службового та громадянського обов’язку на благо України та Арцизької міської територіальної громади.

Скулінцю Дмитру Федоровичу, викладачу Комунального закладу «Арцизька художня школа» Арцизької міської ради – за особистий внесок у розвиток сфери культури та мистецтва, охорони культурної спадщини, задоволення духовних потреб, інтересів, ідеалів людей, зберігання та відродження духовних цінностей, за творчу та суспільну діяльність, що сприяє розвитку громади, а також за особисту мужність та героїзм, проявлені під час виконання службового та громадянського обов’язку на благо України та Арцизької міської територіальної громади.

Посвідчення та нагрудні знаки «Почесний громадянин Арцизької міської територіальної громади» вручатимуть в урочистій обстановці під час святкування Дня Незалежності України або Дня міста Арциз.

З біографіями полеглих захисників України з Арцизької громади детальніше можна ознайомитися на сайті міської ради за посиланням.

Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото – ілюстративне

Джерело: «Південь сьогодні»