Станіслав Садаклієв — молодий український режисер родом з Болграда, який уже досяг вражаючих результатів у своїй професії. Завдяки таланту, наполегливості та глибокій внутрішній мотивації він став головним режисером одного з провідних театрів країни — Черкаського обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. Журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з ним про творчий шлях, болгарське коріння та мрію втілювати на сцені незвичне.

За його ініціативи в Одесі був створений болгарський драматичний театр

Станіслав народився в родині етнічних болгар в Болграді. З дитинства він щиро любив рідну болгарську мову і, попри те, що зростав у переважно російськомовному середовищі, намагався якомога більше спілкуватися саме болгарською.

Після вступу до Одеського національного університету імені Іллі Мечникова на культуролога Станіслав почав співпрацювати з Конгресом болгар України, беручи участь у різноманітних культурних проєктах. Одним із результатів цієї співпраці стало створення у 2013 році Одеського болгарського драматичного театру.

«Наш театр був потужний, сучасний, ми конкурували з державними театрами Одеси, часто їздили на гастролі до Болгарії, брали участь у фестивалях, де неодноразово здобували призові місця та нагороди в різних номінаціях. Можливо, якби я не був родом з Болграда і не мав би болгарського коріння, цього театру взагалі не існувало б», — розповідає Станіслав Садаклієв.

Саме під час навчання в університеті в Одесі він опанував основи акторської майстерності, ораторського мистецтва та режисури. У той період він також познайомився з народним артистом України Ігорем Миколайовичем Равицьким, який тоді був художнім керівником Одеського українського театру імені Василя Василька. Ігор Миколайович став першим театральним наставником Станіслава.

«Коли ми створили болгарський театр, першим його режисером став Ігор Миколайович. А я став режисером трохи згодом — коли виникла термінова потреба підготувати виставу для показу в Болгарії. Тоді я відчув, що мені подобається ця роль, і зрозумів, що маю до цього хист», — ділиться спогадами Станіслав.

З 2019 року працює в Черкаському драматичному театрі

У 2018 році Станіслав Садаклієв закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого за спеціальністю «режисура драматичного театру». Тоді ж він вирішив залишити Одеський болгарський театр, який з його відходом фактично припинив своє існування.

Через рік Станіслав переїхав до Черкас.  Там він планував поставити лише одну виставу в академічному обласному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка. Однак після першого спектаклю йому запропонували річний контракт на посаді режисера-постановника, і він прийняв цю пропозицію, хоча мріяв гастролювати й працювати в різних театрах України.

«Я поставив дві вистави — “Снігова королева” та “Осмачка. Вільний”. А в грудні 2020 року переміг у конкурсі на посаду головного режисера театру і відтоді обіймаю її. Так склалося життя, що спочатку я не планував залишатися в Черкасах надовго, а тепер живу тут уже шість років, одружився, маю дітей і ні про що не шкодую», — розповідає Станіслав.

До 2021 року в театрі тривали ремонтні роботи, тож вистави відбувалися на інших майданчиках. Повернення в оновлений простір театр розпочав із постановки Станіслава Садаклієва «Украдене щастя». Ця вистава нещодавно була представлена на міжнародному театральному фестивалі в Кракові (Польща), а також у Львові на міжнародному фестивалі “Золотий лев” та в Кропивницькому.

Театр – це живе мистецтво

За шість років роботи в Черкасах Станіслав уже поставив сім вистав, а нині працює над восьмою. Паралельно він співпрацював як запрошений режисер із Луганським обласним українським музично-драматичним театром. До 2022 року цей театр базувався в тоді ще не окупованому Сєвєродонецьку, а після початку повномасштабного вторгнення перемістився до Сум. Там Садаклієв поставив вистави «Хто я?» та «Хаос». З виставою «Хто я?» театр взяв участь у низці міжнародних та українських фестивалів.

Нещодавно Станіслав також співпрацював із Закарпатським обласним українським музично-драматичним театром, де поставив виставу за класичним твором Івана Нечуя-Левицького — «Кайдашева сім’я».

«Іноді я погоджуюся на співпрацю з іншими театрами, але не можу собі дозволити часто подорожувати, адже маю основну роботу в Черкасах. Це відбувається не частіше ніж раз на рік», — розповідає режисер.

Станіслав працює переважно з українською класикою, сучасною драмою та зарубіжними творами. Утім, він не відкидає можливості колись реалізувати свою мрію — поставити виставу за творами сучасних болгарських драматургів, яких вважає гідними уваги. Також він переконаний, що театр — це невід’ємна частина української культури, без якої неможливо уявити її повноцінний розвиток. На його думку, на відміну від кіно, театр — це живе мистецтво.

«У театрі існує миттєвий зв’язок з глядачами. У виставах ми піднімаємо важливі теми суспільства, держави, культури. Театр здатен швидко реагувати на зміни в навколишньому середовищі. Я вважаю, що театральне мистецтво має бути сучасним, не архаїчним. Так, архаїка також має право на існування — репертуар повинен бути різноманітним. Але з сучасним глядачем потрібно говорити сучасною мовою через сцену. Навіть класичним творам я намагаюся додати сучасного звучання і динаміки, щоб вони були цікаві сьогоднішній аудиторії», — зазначає Станіслав.

Головне в театрі — це емоції актора і глядач у залі

Особливу увагу він приділяє емоційному клімату під час репетицій. На його думку, вони мають проходити в дружній, творчій та креативній атмосфері. Він прагне завжди знаходити спільну мову з акторами, ставитися до них з повагою, ніколи не демонструючи зверхність — і актори відповідають йому взаємністю.

Черкаський театр технічно оснащений за всіма сучасними стандартами: сучасне світлове обладнання, звукова система — засобів художнього вираження достатньо. Водночас, на думку режисера, найважливішим залишається вплив вистави на глядача.

«Головне в театрі — це живі емоції актора і глядач у залі та його реакція. Лише тоді театр справді живе», — підсумовує Станіслав Садаклієв.

Репертуар театру формується з урахуванням кількох ключових чинників: наскільки тема цікава самому режисеру, акторам і глядачам, чи є вона актуальною, наскільки глибокий у ній закладений задум і чи пропонує вона щось нове — те, чого ще не було на сцені. На переконання Станіслава Садаклієва, саме в цьому полягає шлях розвитку театру.

Про теперішнє і майбутнє

Нині режисер працює над грантовою виставою «Відстань», яка присвячена російсько-українській війні. Постановка створена за твором двох сучасних українських драматургинь і розкриває тему жінок-біженок, які були змушені виїхати за кордон через війну. Прем’єра вистави очікується влітку.

«Якщо театр постійно ставить однотипні вистави — це зрештою веде до стагнації. Натомість якщо режисер і актори не бояться експериментів і нових тем, це дає поштовх до розвитку, залучення нової аудиторії, особливо молоді», — ділиться Станіслав Садаклієв.

Режисер прагне зруйнувати стереотип про те, що театр — це нудно. У його планах — реалізація багатьох нових ідей на сцені Черкаського театру. Зокрема, він мріє поставити «Енеїду» Івана Котляревського, а також планує продовжити співпрацю з іншими українськими театрами.

До рідного Болграда Станіслав навідується нечасто. Торік він приїхав уперше з початку повномасштабного вторгнення. Цього року планує зробити це знову: він хоче відвідати могилу матері та побачитися з рідними, яких там залишилося вже дуже мало.

«Я люблю Болград. Це моє місце сили, де пройшло моє дитинство, де я закінчив ліцей №4, де жили усі мої найкращі друзі, які залишаються зі мною й дотепер. У мене досі є ментальний зв’язок із цим містом», — підсумовує Станіслав Садаклієв.

Фото надані Станіславом Садаклієвим.

Джерело: mahala.com.ua