В Одесі вкотре відбулася акція на підтримку українських військовополонених. Учасники тримали в руках портрети рідних, які вже роками не виходили на зв’язок. Вони закликали владу не забувати про тих, хто віддав усе заради України, але досі не повернувся додому.

Про це з місця події повідомляє кореспондент Новини.LIVE. 

Акція на підтримку військовополонених в Одесі

На Дерибасівській зібралися родичі українських військовополонених, зниклих безвісти та небайдужі містяни. Цього разу щотижневу акцію FreeAzov розпочали з автопробігу: колона авто, прикрашених прапорами та фотографіями захисників, проїхала вулицями міста. Учасники прагнуть привернути увагу до тривалого перебування бійців у полоні, особливо до ситуації з "азовцями", які вже майже чотири роки не потрапляють до жодних списків на обміни.

Колона завершила свій шлях у центрі Одеси, де на Дерибасівській вже тривала акція. Люди тримали плакати з написами "Поверніть героїв" і "Азов досі в полоні", а також портрети своїх рідних.

Обмінів потрібно більше

Організаторка руху FreeAzov розповідає, що такі акції проходять щотижня, і поки в полоні залишаються бійці, мовчати не можна. Вона також наголосила, що в останній обмін додому не повернули ні одного воїна "Азов".

"Ці три дні відбувалися обміни, звільнили тисячу людей. Але серед них знову не було жодного Азовця. Для бригади "Азов" не знайшлося жодного місця. Для засуджених азовців — тим більше. Ми не чуємо жодної надії, а тим часом минає вже четвертий рік пекла, катувань, знущань. Ми всі чекаємо своїх героїв додому — живими", — каже Анна Пажера.

Історії родин військовополонених 

Серед учасників акції й дружина військового з 79-ї десантно-штурмової бригади. Її чоловік зник безвісти у березні 2024 року в Новомихайлівці. Жінка тримає в руках портрет свого чоловіка і розповідає, що вже 15 місяців оббиває пороги всіх можливих інстанцій.

"Я була в координаційному штабі, у Лубінця, у Верещук, на всіх зустрічах і прийомах. Але результату немає. Я не знаю, де він, чи живий. Але я чекаю. І діти чекають. Ми не маємо іншого вибору, окрім як тримати надію. Бо без неї гірше, ніж полон", — розказує жінка.

Інша учасниця акції, Катерина, вийшла на мітинг з портретом свого брата — Вадима, військового зі 154-ї бригади. Востаннє з ним вийшло зв’язатися 6 лютого 2025 року. Відтоді — тиша.

"Він зник у Харківській області. Був на позиції, виходив з бою — і просто зник. Ми зверталися до всіх структур, але відповіді завжди однакові: "невідомо, що сталося". Ми не маємо навіть базової інформації, і це страшно", — розповідає дівчина.

Учасники наголошують, що інформація про полонених та зниклих безвісти має бути відкритішою, а підходи до обмінів справедливішими. Акція завершилася спільним виконанням гімну та хвилиною мовчання за тими, хто вже не повернеться.

Джерело: Новини.LIVE