У 1900-1905 роках Ізмаїльський повіт вразив небачений голод. Від нього постраждали сотні малозабезпечених сімей. Були серед жертв і загиблі. Причиною лиха став неврожай, який спостерігався протягом п'яти років поспіль.

У зв'язку з цим уряд асигнував ізмаїльському громадському управлінню 25 тис. рублів. Ці кошти призначалися для населення у вигляді довгострокових позичок для купівлі хліба. Всі ці гроші тоді ж були роздані бідуючим сім'ям. Проте, кошти протягом тривалого часу залишалися не погашеними.

В силу § 6 Високого Маніфесту, згідно з яким усі недоїмки, що утворилися через стихійне лихо, повинні були зняті з населення. Знадобилося цілих десять років, щоб місцева влада нарешті вирішила цю проблему. У результаті лише на самому початку 1915 року Ізмаїльська комунальна рада прийняла рішення: недоїмки, що залишилися, у розмірі 22 тис. рублів, з населення зняти.

Одним словом, обранці виявили диво «оперативності та турботи» про своїх нужденних земляків. Про це розповіла коротка публікація у крайовій газеті "Придунайский край" 5 березня 1915 року.