За чотири роки війни загинуло, пропало безвісти або було поранено вражаюче число українців і росіян. Навесні цього року, за прогнозами, кількість жертв конфлікту перевищить два мільйони, при цьому близько двох третин — громадяни Росії. Минулого року, за даними нещодавнього дослідження, щомісяця в середньому гинули майже 35 тисяч росіян. Це похмура статистика, яка, на жаль, триває.

Про це йдеться в матеріалі The New York Times. 

Після того, як мирні переговори, схоже, зайшли у глухий кут після обміну полоненими минулого тижня, та на тлі загострення ворожнечі між країнами в сувору зимову погоду, виникає питання: що відчувають люди на передовій — українці та росіяни, що воюють або живуть біля лінії фронту?

Окопна війна та життя вдома

Ендрю Крамер, керівник київського бюро Times, який разом із командою висвітлює війну в Європі з часів Другої світової, розповів:

“Цифри вражають. Минулого літа я їхав через містечко в центральній Україні. Всі машини зупинилися, люди виходили на вулиці і ставали на коліна. Хтось розкидав квіти вздовж дороги, проїжджала похоронна процесія з багатьма машинами, заповненими солдатами. У багатьох містах на вулицях вітер розносить сухі квіти. А наприкінці минулого року львівське військове кладовище було переповнене — на могили накладали українські прапори, неподалік відкривалося нове кладовище”.

В Україні немає традиційних великих військових баз: армія розміщена у покинутих будинках, орендованих квартирах і підвалах. Солдати живуть невеликими групами, готують їжу, прасують одяг. Зазвичай служба триває 3–4 дні в окопах, після чого 3–4 дні — вдома. Дехто навіть облаштовує городи. Солдати більше інтегровані у громади, ніж якщо б вони були на базах.

Війна на периферії російського суспільства

Іван Нечепуренко, що висвітлює події в Росії та за її межами, пояснив:

Більшість росіян хочуть миру, проте лише 21% готові до поступок, а 59% вважають, що за відсутності миру Росія повинна збільшити удари по Україні. Багато людей не підтримують вторгнення Путіна або критикують Кремль, але побоюються колапсу, як у 1990-х роках після розпаду СРСР.

Кремль використовує складну схему вербування: переважно чоловіків старшого віку залучають до боїв за винагороду. Таким чином більшість населення лишається “на периферії” війни.

Масштабні втрати і небезпечна зона фронту

Марк Сантора, журналіст, що висвітлює війну з початку, додає:

“Передати масштаб смертей і руйнувань складно. Лінія фронту дедалі смертоносніша — зона ураження, що розділяє сторони, постійно розширюється, а дрони та бойові машини роблять будь-який рух смертельно небезпечним”.

Ця зона простягається на понад 750 миль — приблизно від Чикаго до Нью-Йорка. Медичні пункти на передовій працюють у жорсткому темпі незалежно від пори року.

Бойові дії не обмежуються фронтом: міста та села регулярно піддаються бомбардуванням. Люди змушені виживати серед смерті. Недавня атака на пасажирський потяг, де загинули щонайменше троє мирних, демонструє, що раніше шокуючі події тепер стали буденністю.

Десятки тисяч мирних українців також загинули або отримали поранення, що ще більше пов’язує націю з воюючими чоловіками і жінками. Українці усвідомлюють ціну, яку вони платять, і поки Росія прагне знищити українську державність, альтернативи вони не бачать.

Джерело: ТСН