Василь Тибель. Таємниця химерної пасіки або Шалені шершні. – Х.: Ранок, 2024

 

У цій неймовірній історії – майже все, що ніколи не може трапитися на канікулах. Проте якщо вони шалені, як у "Таємниці химерної пасіки" Василя Тибеля, то це цілком можливо. І якщо вже трапилося щось цікаве чи жахливе, можна не сумніватися: поряд вони – непосиди та друзі-нерозлийвода Василько, Миколка, Мишко, Сашко та Надійка. Так, підлітки постійно втрапляють у халепу, і в цьому немає нічого дивного, якби не масштаби. Міжнародні злочинці, спецслужби, Інтерпол, заручники, військова операція з літаками, напади й засідки, пастки і вибухи – коротше кажучи, весь набір гостросюжетного бойовика, який крутиться довкола, здавалося б, такого невинного явища, як стара сільська пасіка. Абсурд, скажете? Аж ніяк! Звісно, наша п’ятірка не планувала рятувати світ від лиходійного генія-терориста, але коли Мишко випадково побачив на тій пасіці щось страшенно цікаве… "На іншому боці галявини над пасікою схилився якийсь силует, погойдуючись у мерехтливому тумані й ніби висячи над вуликами. Від побаченого у малого по спині побігли холодні мурашки. Хлопчакові здалося, що він розгледів довгу й чорну пасічникову бороду. – Дід… – прошепотіли зблідлі хлопцеві вуста. – Мертвий дід доглядає мертвих бджіл".

Тож коли хлопчина втягнув всіх друзів у пригоду, а вона дуже скоро перетворилася на серйозну протидію справжнісіньким зловмисникам, то тут уже начувайтеся – насолода від тексту просто гарантована.  Чи вистачить підліткам розуму й відваги там, де не соромно спасувати і дорослому? Чи вистоять вони в геть не дитячому випробуванні перед лицем страшної небезпеки? "Група спецпризначенців, попереду яких, ніби марсіани, йшли двоє військових у костюмах хімзахисту, вибралася з яру і наближалася до закинутої пасіки. Шершні поводилися якось дивно: невелика частина понеслася на болото, інша величезна хмара почала втягуватися назад, в отвори під перекинуті вулики, ніби там увімкнули потужні пилосмоки".

Наталя Місюк. Мова. Таємниці відьом. – К.: Видавничий дім "Mamino", 2024

 

Пригодницька історія у цій книжці розповідає про особливості української мови, і це дуже важливо для нашого сьогодення, коли питання переходу на українську, як ніколи, актуальне, особливо для українців сходу та півдня, а також переселенців у всіх регіонах України та за кордоном. За сюжетом події цієї фентезійної книги відбуваються в чарівному містечку, де живуть відьми, які варять чарівне зілля з українського правопису. Головний герой знайомиться з ними, переживає захопливі пригоди, втрапляє в халепи, робить несподівані відкриття про мову і життя загалом. А потрапив він сюди з не надто казкових причин. Так само, як авторку книжки, з рідного дому його вигнала війна. Тож основою цієї історії став особистий досвід Наталі Масюк, кримки, яка 2014 року залишила півострів, переїхала до Львова і почала розмовляти й писати українською в побуті, роботі та творчості. Цікаво, що авторка вибрала саме ті теми, які містять головні граматичні відмінності української та російської мов.

"– Тут ще "и" плаває, і то багато. Лишати? – спитала вона. –- А то наше "и"? – уточнила Перша. – А як відрізнити? – Наше коли вимовляєш, то язик назад не треба відводити сильно і щелепу теж опускати не треба. Наше легко вимовити. Зручне та мелодійне. – Зараз перевірю… Наше!"

Марія Козиренко. Коти. Такі, як ти. – Х.: Ранок, 2024

 

Таємниць у цій незвичайній книжці так само чимало, але насамперед – для її маленьких героїв. Утім, дорослі так само можуть навіть не здогадуватися, що коїться просто перед ними і як химерно, цікаво, творчо можна інтерпретувати, здавалося б, знайомі речі. Тож наразі про виховання не ділом, а словом, а також його візуалізацією, що й відбувається у добрій казці "Коти. Такі, як ти" Марії Козиренко.

Малювала в книжці художниця Женя Птиця, чиї чарівні акварелі прикрашають веселі й серйозні сюжети. А вже пухнасті герої книжки – кошенята Чубчик, Мурчик і Розумчик – такі непосидючі! Зовсім як маленькі хлопчики й дівчатка. І не дивно, адже світ такий розмаїтий і досліджувати його так цікаво, дослухаючись до маминих порад, про що свідчать відповідні розділи книжки: "Чому коти не їдять вишень", "Молочна історія", "Непрохані хвості" тощо. І звісно, все нашим котикам вдається, але кожному по-своєму. Цікаво, чому? Невже вони такі різні, як, власне, і люди? "Кішка декілька секунд дивилася на них мовчки, а потім промовила: "Гаразд. Схоже, в дечому ви вже розібралися краще за деяких дорослих котів. Тому у мене залишився тільки один котячий обов’язок для вас. Ви різні, вас тішать і роблять щасливими різні речі. Пам’ятайте, кожен кіт має бути собою".