У Кирничках на Ізмаїльщині четвертий рік вирощують кавуни, які з поля роз’їжджаються різними регіонами України. За фермерське господарство «Нива» разом з батьком відповідає головний агроном Михайло Чимшир. Він працює тут близько 20 років, відновлює зрошення та поступово переводить господарство на органічні технології. 

Також тут вирощують зернові, олійні культури, горох, капусту. Наступного року планують додати золотистий льон, жовту або білу гірчицю.

За кавунами та динями покупці приїжджають власними бусами. Значну частину забирають перекупники.

«Сьогодні людина приїхала до мене, її влаштувала ціна. Завтра щось не влаштувало – і вона поїхала в інше місце. Завантажилася там. А я потім скажу, що це моя продукція, а вона вже буде не моя», – пояснює Михайло.

Як вдається вести господарство з’ясовувала журналістка Район.Ізмаїл.

Від поліцейського до агронома

До сільського господарства Михайло прийшов не одразу. Після школи вступив до Одеського юридичного інституту й навчався за спеціальністю, пов’язаною з правоохоронною діяльністю.

Але професійна траєкторія склалася інакше. Його батько створив фермерське господарство, яке працює в Кирничках із 2004 року. Сьогодні він залишається його керівником, а Михайло працює агрономом.

За роки роботи господарство виросло. Коли все починалося, зрошення ще працювало за старою системою. Вода була підведена до полів, а великі поливальні установки, які й сьогодні можна побачити біля Кам’янки, залишилися ще від радянських часів. Тепер господарство поступово відновлює зрошення.

«Зараз ми вже нормально поливаємо, води вистачає на поля. Поступово розширюємо площі зрошення», – каже фермер.

Воду господарство качає з річки Дунай в озеро Катлабух. Або ж вона заходить через шлюзи – залежно від ситуації та роботи відповідних служб.

Саме навколо необхідності ефективно користуватися водою та відновлювати меліоративну інфраструктуру свого часу сформувалася організація водокористувачів ОВК «Вода життя».

«Наша організація першою в Україні отримала на свій баланс меліоративні системи. Нам передали державні меліоративні системи, ми отримали на них кадастрові номери», – каже фермер.

Фактично господарство опинилося серед тих, на кому відпрацьовувався новий механізм передачі меліоративної інфраструктури. Були проблеми з оформленням, оподаткуванням та з розрахунками за воду. Але систему почали відновлювати. 

«Усе залежить від води» 

Колись у цьому районі поливалося близько 10–11 тисяч гектарів. Навесні, коли Дунай був повноводним, вода заходила в Катлабух і наповнювала водойми. За потреби проводили вологозарядку полів.

Михайло переконаний: «Якби зараз усе це запустити так, як воно колись працювало, регіон був би зовсім іншим. Я маю на увазі насамперед з економічного погляду».

Відновити систему, вважає він, реально.

«Для цього потрібні інвестиції. І бажання. Вартість проєкту відновлення системи залежатиме від площі, відстані, діаметра труб і пропускної здатності системи. Проєкт треба робити комплексно, розрахувати так, щоб вода нормально доходила до поля з урахуванням перспективи, доцільності та місцевих природних умов», – каже фермер.

На думку Михайла, територія від Татарбунарів до Дунаю має дуже хороші умови для вирощування томатів, кавунів, перцю та інших культур.

«Ми перевіряємо це на практиці. Дійсно, такого солодкого кавуна, як у нас на Ізмаїльщині, я більше ніде не їв!» – продовжує Михайло.

Спеціаліст каже, що справа не лише в ґрунті. Свого часу на Херсонщині працювала розгалужена система зрошення, яка забезпечувала величезні площі водою за значно нижчою собівартістю.

«Канали постійно були наповнені водою. Тобі просто треба було опустити шланг, увімкнути помпу, заплатити за воду якусь невелику суму і за дизель – теж майже копійки», – продовжує Михайло.

А в Придунав’ї тоді на великих площах вирощували переважно інші культури, зокрема насіннєву кукурудзу. Кавуни у великих масштабах почали вирощувати пізніше. Першими це зробили кілька дунайських аграріїв, були навіть експерименти з квадратними кавунами.

Перший рік Михайло вирощував кавуни по-старому: «Відкривали гідрант, підключали шланг, пускали воду по борознах і ходили з сапками, направляли воду, куди треба».

Тепер на полях працює крапельне зрошення. За словами фермера, щоб отримати 65–70 тонн кавунів із гектара, потрібно близько 4 тисяч кубометрів води. Професійні господарства можуть отримувати й до 100 тонн, але Михайло не ставить за мету гнатися за рекордами.

Минулого року на одній із ділянок максимум становив 84 тонни з гектара. Цього року повторити результат не вдалося.

«Усе залежить насамперед від води, особливо коли дуже велика спека. І від правильно збалансованого внесення засобів захисту рослин, амінокислот, органічних препаратів – усього, що допомагає рослині пережити стрес».

«Якщо сільське господарство помре, що ми будемо робити?» 

Для Михайла органічне землеробство – передусім експеримент. Він робив порівняльні ділянки: на одній застосовували хімічні препарати, на іншій працювали за органічною технологією.

«Результат після “хімії” був значно гірший. Рослина почувалася гірше, і врожай був нижчим. У нас органіка дала плюс 100 відсотків. Це мої власні спостереження на конкретних ділянках», – каже він.

Водночас він не сприймає ґрунт як невичерпний ресурс: «Якщо ми щось забрали із землі, ми маємо це назад повернути. Ну логічно ж? Як можна тільки забирати?»

На його полях шар чорнозему сягає приблизно 45 сантиметрів, а далі починається жовта глина. Саме цей верхній шар потрібно берегти. Тому в господарстві регулярно аналізують ґрунт. Азот, фосфор, калій та інші елементи – показники, від яких залежить майбутній урожай.

Михайло не погоджується й із думкою, що органічне землеробство означає просто «нічого не вносити». Природа сама є великою хімічною лабораторією, а межа між «природним» і «хімічним», на його погляд, не така проста, як може здаватися.

Найбільша проблема органічного землеробства – боротьба з бур’янами. Органічного гербіциду не існує. Якщо хочеш отримати органічну продукцію, поле не можна просто обробити препаратом, який знищить усе зайве.

Фермер уже придивляється до роботів, які можуть пересуватися полем і знищувати бур’яни, зокрема лазером.

«Так, це дорого, але у таких технологіях не лише економіка, – пояснює він. – Це наше здоров’я. Або ми працюємо незрозуміло чим і потім не знаємо, що їмо, або підвищуємо собівартість продукції».

Багато чого він опановував сам – на семінарах, конференціях, у спілкуванні з агрономами й технологами.

Цього року, каже фермер, Дунаю важко. Якби системно проводилися роботи з очищення від намулу, розчищення єриків і каналів, поглиблення лиманів та інших водойм, ситуація могла б бути іншою.

Щороку частина продукції не доходить до покупця. Кавун чи диня можуть бути смачними, але не відповідати товарному вигляду. Але його можна переробити: зробити сік, концентрат, висушити.

А для цього потрібна інфраструктура. Тобто спочатку потрібно побудувати сховище, яке стане першим кроком до виробництва повного циклу,  а вже потім реалізовувати інші проєкти. 

Цього року, каже фермер, весняний холод змінився різким потеплінням – і рослини під плівкою отримали сильний стрес. На один гектар плівки Михайло витратив близько 45 тисяч гривень, а її доводилося закріплювати вручну. А потім одного ранку він приїхав на поле й побачив під плівкою коричневе листя…

У такі моменти, говорить фермер, одразу стає погано. Бо перед очима – не просто рослина, а й гроші, вкладені в гектар, і місяці роботи.

Михайло думає не лише про те, що виросте на полі, а й про те, що буде навколо нього.

Якщо зрошення розшириться ще на 300 гектарів і більше, окремі території можна буде використовувати для дерев, кущів, ягідних і теплолюбних культур.

На його думку, лісосмуга має затримувати вологу, захищати ґрунт і бути місцем, де може сховатися дичина. Тому розмірковує про лохину, хурму, інжир та інші культури – клімат дозволяє.

Війна внесла свої корективи й у роботу. Людей, готових працювати в селі, стало менше, господарства змушені підвищувати оплату. Проте для Михайла це питання не лише зарплати: «Це пафосно звучить, але це правда. Якщо сільське господарство помре, що ми будемо робити? Україна має всі можливості вирощувати продукцію сама. Тут є море, Дніпро, Дунай та родючі землі. Тільки воду, як і землю, потрібно берегти…»

Джерело: izmail.rayon.in.ua