30 серпня — Міжнародний день жертв насильницьких зникнень. Ця дата — нагадування про тисячі зламаних доль, злочини без строків давності та обов'язок світу боротися за повернення кожної людини.

Міжнародний день жертв насильницьких зникнень започатковано Генеральною Асамблеєю ООН у 2010 році. Ідея вшанування виникла з ініціативи латиноамериканських правозахисних організацій у 1980-х роках, коли системні викрадення опонентів режиму військовими диктатурами стали масовим явищем. Мета дня - підтримати заходи, спрямовані на викорінення подібного явища та привернути увагу міжнародної спільноти до долі людей, чиє місцезнаходження залишається невідомим внаслідок примусового зникнення.

Захист від таких злочинів закріплено в Міжнародній конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень, прийнятій ООН у 2006 році. Україна приєдналася до цієї Конвенції 17 червня 2015 року, що стало важливим кроком у гармонізації національного законодавства із міжнародними стандартами прав людини та визнанні насильницького зникнення окремим важким злочином.

З початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році проблема насильницьких зникнень в Україні набула катастрофічних масштабів. На окупованих територіях російські військові та спецслужби застосовують таємні затримання, викрадення та "фільтраційні табори" як інструмент залякування та придушення спротиву. Під загрозою опиняються:

- військовослужбовці (утримувані без офіційного статусу полоненого);

- цивільні активісти, журналісти, волонтери, представники місцевого самоврядування;

- примусово депортовані або викрадені цивільні громадяни та діти.

Російська сторона системно приховує факт затримання цих людей, не надає доступу Міжнародному Комітету Червоного Хреста та позбавляє їх зв'язку з рідними.

За даними Єдиного реєстру осіб зниклих безвісти за особливих обставин, а також Національної поліції України, станом на 2026 рік зниклими безвісти або позбавленими волі внаслідок збройної агресії РФ вважаються понад 90–100 тисяч осіб (як військовослужбовців, так і цивільних громадян та дітей).

Для боротьби з цією проблемою та підтримки родин в Україні під егідою МВС функціонує Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а координацію розшуку й допомогу сім'ям забезпечують Координаційний штаб, Офіс Омбудсмана та профільний Уповноважений. Водночас держава за міжнародної підтримки проводить ДНК-ідентифікацію й системно фіксує злочини насильницьких зникнень для подачі позовів до Міжнародного кримінального суду та Європейського суду з прав людини.

Кожен день очікування для родин зниклих — це важке випробування. Пам'ятаємо: зниклий безвісти — це не забутий. Україна та міжнародна спільнота продовжують боротьбу за повернення кожної людини, з'ясування долі кожного захисника й цивільного та притягнення винних до відповідальності. Справедливість і повернення додому — це спільний обов'язок держави та суспільства.

Джерело: Книжинка Ізмаїльська