14 червня у світі відзначають День донора крові – дата, в яку висловлюють вдячність людям, які добровільно діляться найціннішим ресурсом заради порятунку інших. В Ізмаїлі таку місію вісім років тому обрала для себе Аліна Кузнецова – донорка рідкісної III (Rh-) групи крові, хірургічна медична сестра відділення трансфузіології КНП “Ізмаїльська міська центральна лікарня”, яка вже здала більше 10 л крові для порятунку людей. Своєю історією жінка поділилася Бессарабія.UA. 

Аліна Кузнєцова закінчила Білгород-Дністровське медичне училище та нині працює у відділенні трансфузіології в Ізмаїлі – місті, де народилася й виросла.

Свою першу донацію Аліна здійснила у липні 2018 року. Вона зізнається, що страху чи сумнівів тоді не відчувала, адже думки про донорство виникли у неї задовго до цього. 

На рішення стати донором вплинув особистий життєвий досвід жінки, який допоміг усвідомити, наскільки важливою може бути вчасно здана кров для порятунку людського життя.

Після народження першої дитини у 36 років Аліна Кузнецова сама опинилася у складній ситуації через значну крововтрату. Тоді їй переливали компоненти донорської крові.

“Я дуже вдячна людям, які свого часу здали кров і фактично допомогли мені. Мені хотілося віддячити тим самим, зробити внесок у банк крові. Звісно спочатку довелося відновитися, тому це був не імпульсивний, а свідомий крок”, – розповідає Аліна.

Особливо цінною кров жінки є через рідкісну групу – III з негативним резусом-фактором. За вісім років жінка здала кров 23 рази, щоразу по 450 мілілітрів. У середньому вона стала донором чотири-п’ять разів на рік.

На переконання Аліни, донорство є надзвичайно важливим, адже кров і її компоненти неможливо виготовити штучно.

“Це ресурс, який неможливо замінити у сучасному світі. Найменше, що людина може зробити без шкоди для свого здоров’я, щоб допомогти іншим – здати кров, звісно, якщо немає протипоказань”, – зазначає донорка.

Після початку повномасштабного вторгнення ставлення до донорства стало ще більш усвідомленим.

“Я розумію, наскільки це важливо та наскільки не вистачає ресурсу в Україні. Особливо під час війни, коли багато наших постійних донорів стали на захист країни. Потреба у крові залишається постійною, тому сумнівів щодо того, здавати кров чи ні, у мене давно немає”, – говорить жінка.

Своїх дітей Аліна також навчає не боятися труднощів.

“Боятися чи сумніватися – це нормально. Але іноді потрібно переступити через свій страх, інакше не вийде рухатися вперед. Тим паче, коли на кону життя людей”, – ділиться жінка.

Працюючи у відділенні трансфузіології Ізмаїльської міської лікарні, вона неодноразово бачила, як люди приходили здавати кров для рідних чи знайомих, а згодом ставали постійними донорами.

Водночас 44-річна донорка звертає увагу на те, що навіть серед медичних працівників донорів крові поки недостатньо.

“Хотілося б, щоб більше представників медичної спільноти ставали донорами. На жаль, їх не так багато, як могло б бути”, – підсумовує вона.

За вісім років донорства Аліна десятки разів ділилася частинкою себе заради незнайомих людей. І хоча вона не знає особисто тих, кому допомогла її кров, саме такі вчинки щодня рятують життя та повертають надію тих, хто зневірився.

Джерело: Бессарабія.UA