Олександр Ромалійський — хореограф з села Кам’янка, який уже понад два десятиліття розвиває народну хореографію в селах півдня Одещини і виховує нові покоління танцівників. Попри війну та відтік молоді за кордон, він продовжує працювати в рідній Кам’янці, зберігаючи й розвиваючи традиції багатонаціонального Буджаку. Про свій творчий шлях Олександр розповів журналістці інтернет-видання «Махала». 

Танцями захопився у шість років

Олександр Ромалійський — відомий на півдні Одещини хореограф. Він народився у 1983 році в селі Кам’янка Ізмаїльського району. Танці увійшли в його життя ще в ранньому дитинстві, адже у шість років він став учасником танцювального ансамблю «Райдуга», що діяв при місцевому будинку культури.

Після 11 класу він вступив на хореографічне відділення Одеського музичного училища імені Данькевича.

«У цьому училищі навчання мені не сподобалося. Мене навчали там тому, що я вже і так добре вмів робити. Тому незабаром я залишив навчання і вступив до ІДГУ на заочне відділення за спеціальністю “Початкова освіта та музика”, паралельно почав працювати художнім керівником у Кам’янському будинку культури. А згодом отримав там другий диплом за напрямом “Хореографія”», — ділиться Олександр Ромалійський.

Початок професійного шляху

Свій професійний шлях хореографа він розпочав у 2001 році. Сьогодні у Кам’янському будинку культури Олександр керує двома народними ансамблями танцю — «Райдуга» та «Колорит». Дев’ять років працював у селі Банівка, а з вересня 2025 року додатково керує ще двома колективами в селі Криничне. 

Також Олександр є головою ГО «АЛВИ-ФЕСТ», при якій діє однойменний танцювальний колектив, а також три болгарські школи, що працюють у Кам’янці, Кирничках та Ізмаїлі.

Його наставницями, які сформували його як хореографа, були Світлана Павлівна Кальчева — перша викладачка танців і колишня керівниця ансамблю «Райдуга», Фаїна Василівна Георгієва з міста Ізмаїл — керівниця народного ансамблю танцю «Придунав’я» та Стоян Господинов — головний художній керівник ансамблю «Добруджа» (м. Добрич, Болгарія).

«Останні сім років наша організація проводить міжнародний фестиваль “Бессарабски срещи” в Болгарії», — розповідає голова ГО «АЛВИ-ФЕСТ».

Олександр зазначає, що йому подобається працювати саме в селі, а не в місті, оскільки учасники сільських колективів більш відповідальні та дисципліновані. У містах, за його словами, танцювальні гуртки часто сприймаються як фітнес і до них не завжди ставляться з повною серйозністю.

«У селі зовсім інший менталітет. Тут серйозно ставляться до репетицій не лише діти, а й батьки, які активно зацікавлені в розвитку своїх дітей», — зазначає хореограф.

За роки роботи він виховав уже кілька поколінь учнів, а деякі з них навіть обрали професію хореографа. Окрім танцювальних навичок, Олександр намагається прищеплювати своїм вихованцям важливі життєві цінності: довіру, взаємоповагу та культуру спілкування.

У репертуарі колективів — молдовські, українські, єврейські, болгарські та гагаузькі танці. До початку повномасштабного вторгнення колективи регулярно гастролювали як в Україні, так і за кордоном, майже щотижня здійснюючи поїздки. Серед країн виступів — Молдова, Румунія, Болгарія, Греція, Польща та Туреччина. В Україні колективи брали участь у фестивалях у Києві, Одесі, Івано-Франківську, зокрема в конкурсах «Всі ми діти твої, Україно!», «Веселкова терпсіхора» та інших. Також вони постійно виступали у населених пунктах рідного Буджаку.

Початок війни і повернення до України

Початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну застав Олександра у Болгарії, де він перебував у складі журі міжнародного фестивалю «Морско конче» в місті Обзор. Протягом наступних шести місяців він провів у Болгарії очікуючи, що війна швидко закінчиться.

«Цей час був дуже складним. Я продовжував працювати онлайн, бо розумів, що якщо зупинитися, колективи можуть розпастися», — зазначає він.

Саме страх втратити колективи змусив його повернутися в Україну, попри продовження війни. Сьогодні, за його словами, працювати складніше через відтік дітей і молоді за кордон. Щоб зберегти рівень колективів, він запровадив правило: усі групи мають знати репертуар повністю, аби за потреби могли замінювати одна одну.

Незважаючи на війну, культурне життя продовжується. Колективи, якими керує Олександр, щонайменше двічі на місяць беруть участь у заходах в Одеській області та періодично виступають у Болгарії. 

«Я не прихильник онлайн-фестивалів, тому намагаюся, щоб участь відбувалася виключно офлайн. До війни ми брали участь у 86 заходах на рік. Такий напружений графік не давав нам навіть можливості робити нові постановки», — ділиться Олександр.

Від локального до міжнародного визнання

Ідеї для постановок він створює сам або запозичує у колег. Частину болгарських танців він опанував ще під час навчання в Добричи. Також хореограф запрошував колег з Болгарії, які ділилися власним досвідом і допомагали із постановками нових композицій. Додаткові труднощі виникають із музикою через авторські права. Для її використання в танцювальних постановках часто потрібно отримувати дозвіл правовласників.

Він зазначає, що війна загалом негативно вплинула на розвиток культури, адже сьогодні по всій Одещині спостерігається суттєве зменшення кількості танцювальних колективів і професійних кадрів.

Серед найважливіших досягнень Олександр виділяє входження хореографічної студії “АЛВІ-ФЕСТ” до складу асоціації болгарських фольклорних колективів за кордоном.

«До цієї асоціації непросто потрапити, адже вона об’єднує переважно членів Європейського Союзу. Ми працювали над цим кілька років і досягли результату лише у 2025 році», — розповідає він.

Олександр підкреслює, що розвиток колективів неможливий без постійної підтримки. Серед тих, хто допомагає розвивати його ініціативи, він називає голову АСХП «Прогрес» Івана Карайванського, старосту села Кам’янка Івана Лефтерова та голову Саф’янівської сільської ради Наталію Тодорову. Постійну підтримку також надають Генеральне консульство Болгарії в Одесі в особі генерального консула Святослава Іванова, а також Міністерство освіти і культури Республіки Болгарія.

Джерело: mahala.com.ua