Місто Ізмаїл сколихнула болюча звістка, 30 жовтня на війні загинув патріот України, 52-річний уродженець міста М’ясников Андрій Валерійович, автор книги «Шузи або мільйон знаків з пробілами», якого всі знають під літературним псевдонімом Мяник.

Цю інформацію підтвердила дружина військовослужбовця Світлана.

Андрій неодноразово ставав героєм наших публікацій. Саме Бессарабія.UA однією з перших розповіла про вихід автобіографічної книги, яка стала відображенням його життєвого шляху, спостережень і глибоких роздумів про близьких людей та час.

М’ясников Андрій народився 11 листопада 1972 року в Ізмаїлі, навчався в гімназії №9. Пішов стопами батька, закінчив Херсонське морехідне училище ім. лейтенанта Шмідта, це був перший випуск вже незалежної України. Однак до плавскладу влаштуватися йому так і не вдалося.

Надалі він зайнявся підприємництвом, проживав з родиною в Одесі. На своїй сторінці у Facebook часто ділився спогадами, враженнями, відвертими почуттями та історіями дитинства.

З початком повномасштабного вторгнення Андрій став добровольцем та приєднався до лав територіальної оборони. Спочатку служив у складі мобільно-вогневої групи, захищаючи небо над Одещиною, за що був відзначений хрестом Сил ТрО.

Після цього продовжив службу на найзапекліших ділянках Донецького напрямку, у складі розвідувального підрозділу ЗСУ.

Та навіть на війні Андрій М’ясников залишався письменником — занотовував думки, писав тексти, фіксував усе, що бачив і відчував. До другої річниці повномасштабного вторгнення у лютому 2024 року Андрій поділився з Бессарабія.UA своїми роздумами.  

Він говорив, що встав на захист країни заради близьких та їхнього мирного майбутнього. Люблячий чоловік, багатодітний турботливий батько, дбайливий брат, надійний друг — попри все, він боровся за мир в Україні.

«Моя країна — для мене як рідна мати. Коли її ображають, я люблю її ще сильніше. Часто думаю про те, яким буде життя, коли закінчиться війна. Я щовечора буду розповідати молодшому синові казки. Буду милуватися середньою донькою та обговорювати з нею фільми і музику. Уявляю, як старший син приїде додому з нареченою. А ще мрію щоночі обіймати свою дружину, найкрасивішу у світі», — казав під час інтерв’ю Андрій.

30 жовтня 2025 року, за кілька годин до загибелі, Андрій розмовляв із дружиною Світланою. Чоловік завжди намагався бути на зв’язку, однак  не розповідав їй про небезпечні виїзди на позиції, аби не тривожити кохану. Так було і цього разу. Та дружина відчула недобре.

“У той самий час, коли він загинув, я їхала машиною. Раптом згасла одна фара, перегоріла лампочка… За кілька днів до того мені наснився сон: війна закінчилась, усіх відпускають додому, а він усе не їде. Я телефоную йому уві сні, питаю: “Та чого ж ти не їдеш, усіх же відпускають?» А він відповідає спокійно, що вирішив залишитися на Донбасі. Коли прокинулася, розповіла йому про той сон. Чоловік посміявся й сказав: «Та ні, Светунька, як тільки відпустять,  я одразу до вас”, — ділиться дружина загиблого захисника. 

Світлана згадує, як незадовго до трагедії Андрій написав публікацію, що після важкого завдання йому наснилися покійні батьки  та рідний дім — ніби мав погані передчуття.

«Я у батьківській квартирі. Тато чимось невдоволений, я відчуваю себе чужинцем, непроханим гостем. Мама в сльозах принесла мої речі: “Ти не можеш бути з нами! Йди!», — йшлося в одному з останніх дописів захисника.

Андрій М’ясников завжди вірив, що Україна врешті стане квітучою й справедливою державою, яка завжди пам’ятатиме тих, хто віддав життя за її свободу.  Також мріяв про Перемогу не лише над зовнішнім ворогом, а й над внутрішнім — корупцією. 

Він один з багатьох Героїв, які не втілили свої мрії через війну та поклали життя, захищаючи Батьківщину. На превеликий жаль, незалежність виборюється надто великою ціною. Ми втрачаємо цвіт нації, тих, хто мав би будувати майбутнє країни.

“Андрій — людина рідкого таланту, він був талановитим у всьому за що брався. Міг писати, думати, відчувати глибше за багатьох. Його книга стала втіленням його мрії та відтворенням внутрішньої сили. Він завжди мав власну думку, вмів надихати, переконувати та підтримувати. Таких людей зустрічаєш лише один разу. Важко повірити,  що його більше немає поруч”, — згадує близький друг Андрія Віктор Седнін.

Висловлюємо щирі співчуття родині Героя, друзям і побратимам. Це непоправна втрата та великий біль для всіх, хто його знав.

Вічна пам’ять і шана воїну, письменнику, людині великої душі — М’ясникову Андрію.

Про місце та дату прощання з захисником буде повідомлено пізніше.

Фото з архіву родини М’ясникових

Джерело: bessarabia.ua