У вересні стартував уже 27-й раз Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». Цьогоріч він проходив у новому, особливому форматі — адже фестиваль відбувався не лише у своїх традиційних штаб-квартирах, Херсоні та Миколаєві, а й у різних містах України.

У програмі «Мельпомени» — 57 вистав від 53 театрів, а також 15 подій Літературної та Музичної сцен та 9 заходів Освітньої платформи. Фестиваль об’єднав митців із 21 міста та 4 країн світу — Кіпру, Німеччини, США та України.

Цей масштабний мистецький форум уже багато років залишається одним із головних театральних свят нашої країни. Проте в умовах війни він набув нового звучання. «Мельпомена Таврії» звучить там, де ми є — поруч із людьми, у громадах, куди сьогодні приходить театр.

Важливим поштовхом для цього стало звернення директора-художнього керівника Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша, заслуженого діяча мистецтв України Олександра Книги. Саме він запропонував, аби фестивальні покази відбувалися на місцях, у містах, де нині живуть і працюють вимушено переселені жителі Херсонщини.

В Ізмаїлі відгукнулися на цю ініціативу з великою радістю. Адже театр живе там, де його чекають, де є глядач, відкрите серце й спільне прагнення до світла.

Фінальний акорд у Ізмаїлі
20 вересня на сцені Палацу культури ім. Т.Г. Шевченка відбулася подія, на яку з нетерпінням чекали і актори, і глядачі: свій фестивальний показ у рамках «Мельпомени Таврії» представили Народний музично-драматичний театр та дитячий театр-студія «Едельвейс» (режисер — Ольга Герасимова).

Для нашого колективу цей день став особливим. Ми розуміли: участь у фестивалі — це не лише честь, а й велика відповідальність. Однією з умов проведення стала робота з внутрішньо переміщеними особами, які нині мешкають у нашому місті. Ми усвідомлювали, що саме для цих людей театр може стати ковтком світла, розрадою і відчуттям дому.

Не менш важливим було й те, що виступ відбувався у непростих нинішніх обставинах. Та попри всі труднощі ми прагнули створити належні умови, аби глядачі могли по-справжньому зануритися у світ театру. Ця підготовка вимагала від нас сил, уваги й великої відданості справі.

І саме цього вечора зала відчула те, що робить театр живим: довіру, любов і спільну радість. Атмосфера була особливою — щирою, світлою, наповненою теплом зустрічі.

Виступ завершився для нашої трупи почесним моментом: на сцені ми отримали іменну статуетку «Мельпомени Таврії» з рук представника міжнародного фестивалю пана В’ячеслава Киселевича. Лунали слова вдячності, адресовані колективу, і вони стали підтвердженням того, що наша робота й натхнення мають сенс і відгук.

У цю хвилину ми відчули особливу гордість — адже наш рідний Ізмаїл став частиною великої театральної родини України. Ми прагнули, щоб фінальний акорд фестивалю в нашому місті прозвучав гідно й красиво. І, судячи з оплесків і теплих відгуків, це вдалося.

Дуже хочеться, аби подібні зустрічі й виступи не ставали одноразовими подіями. Навіть у непростих умовах, у яких ми всі живемо, театр має право звучати поруч із людьми.

Бо театр неможливий без діалогу — між сценою та залом, між актором і глядачем, між серцями, які шукають світла й підтримки одне в одному.

Джерело.

За матеріалами інтернет-ресурсів розмістила Оксана Картельян, Місто 24